Одна моя подруга розповіла історію своєї подруги Поліни.
Поліна росла дівчинкою скромною, інколи здавалося, що батьки її не лю6лять. Часу на дозвілля в Поліни не було, тому що, все, що треба робити по дому, обов’язки всілякі були тільки її. І якщо батьки прийдуть із роботи, а вечеря не буде готова, діставалось Поліні ой як. А про те, що дівчині треба вчитися, батьків не цікавило.
А от дівчина розуміла, якщо хоче вирватись зі своєї сім’ї й чогось добитись в житті, то треба добре навчатись. Тому сиділа ночами, коли батьки давно спали, і вивчала науки, знаючи, що в майбутньому буде легше.
Закінчила школу відмінницею, правда до золотої медалі не дотягнула. Сказала батькам, що їде на навчання, але дома відбулась сварка. Мама кричала, що не відпустить нікуди. Хто домом буде займатись? На що Поліна відповіла, якщо не відпустять, то втече. Змирились батьки, але мама все одно довго не розмовляла з дочкою.
Мрія Поліни здійснилася, нарешті їде на навчання в велике місто. З батьками розпрощались холодно, не хотіли вони, щоб така помічниця їхала з дому. Навчання Поліні давалось легко, тому вже з першого курсу вона стала найкращою студенткою.
Після закінчення ВНЗ запросили її в Америку на стажування на три місяці. Погодилась, поїхала, думала, що вернеться назад, але доля повернула інакше. Зустріла там свою другу половинку, хлопця, в якого дідусь з нашої батьківщини, так і залишилась там назавжди.
Коли батьки Поліни дізнались де вона живе і як, тому що дочка не забувала про них і кожен місяць надсилала перекази, бажають переїхати жити до неї. Почали телефонувати й говорити, що вони старенькі й одинокі, і за ними нікому приглянути. Поліна розуміє, що коли забере їх до себе, то повністю прийдеться фінансувати батьків, а в них з чоловіком не такі високі доходи, щоб утримувати стареньких. І про свою юність не забувала, що була в них за наймичку. Тому не забирає до себе, а і надалі надсилає перекази.