Пологи тривало довго, нарешті до бабусі вийшов лікар та привітав з двійнею. В Олександри Василівни аж серце схопило. Двох вони точно не потягнуть

Тамара приміряла вже третю сукню, але й та не налазила. Розгнівана дівчина жбурнула річ вбік, а потім з усієї сили гримнула дверцями від шафи, яка й так ледь існувала. Побігла до своєї подруги Ніни, яка жила у кімнаті навпроти.

-Нінко, виручай! – кричала з порогу заклопотана Тома. – Мені сукня потрібна, питання життя та смерті!

-І тобі привіт! А чого свої не одягаєш? У тебе ж їх повно.

-Не подобаються вони мені більше, хочу щось нове, незвичне – обманула дівчина.

-А може це тому, що ти злегка поправилася? – прямо запитала Ніна.

-А це що заборонено? Чи я не можу собі цього дозволити? – обурювалася Тамара.

-Я ж тобі не чужа. Може хочеш мені про щось розповісти? – наполягала Ніна.

-Ти сукню даси чи ні? Я поспішаю.

-Бери, яку хочеш!

Тамара бігла до автобусної зупинки й благала час, щоб йшов повільніше. Дякувати богу, Павло її дочекався на їхньому місці. Дівчина, побачивши коханого й кинулася в обійми.

-Я так скучила за тобою! Боялася, що ти підеш.

-Ти що дурненька? Як я можу тебе покинути. Що за терміновість? Ми ж мали на вихідних зустрітися у моїх батьків. Вони вже не можуть дочекатися, щоб з тобою познайомитися.

-Я маю тобі дещо сказати – боязко проговорила Тамара. – У нас буде дитинка.

Павло відсахнувся від неї й сховав руки в кишені. Він мовчав, ходив туди-сюди й навіть не дивився на свою дівчину.

-Павло, все в порядку? – обережно запитала Тома.

-Ти у своєму розумі про таке запитувати? Звісно, що не в порядку. Батьки мене вб’ють, вони ж уже все розпланували. Мені ще 6 років на лікаря навчатися. Які діти? Навіть чути нічого не хочу. Завтра ж зробиш аборт й на цьому розійдемося.

Він кинув на Тамару гнівний погляд та пішов геть, залишивши бідолашну дівчину напризволяще. В гуртожиток Тома повернулася ближче до вечора. Ніна чекала на неї в кімнаті. Хотіла дізнатися, як минуло побачення. Вони завжди все обговорювали. Коли вона побачила заплакану Тому, зрозуміла, що щось сталося. Нічого не розпитуючи, вона обійняла подругу й заспокійливо гладила по волоссю щось тихенько наспівуючи.

-Він мене покинув – тихенько скаржилася Тамара. – Я йому про свою вагітність розповіла, а він сказав аборт робити – рука Ніни на мить застигла у повітрі. Дівчина не знала, що говорити. – Хіба я зможу?

-Які ж вони козли! – обурилася Ніна. – Самі напартачать, а з наслідками повинні ми розбиратися. Томо, я не знаю, що тобі порадити, але прошу не гарячкувати. Діти – це велика відповідальність, але з іншого боку, якщо ти зробиш те, що він наказав, чи не шкодуватимеш все життя. Це ж і твоя дитина також, частинка тебе. Маленьке життя, що вже в тобі зародилося.

Подруги сиділи обійнявшись до світанку. Тамара вирішила їхати додому й про все розповісти матері. Як вона скаже, так і зробить.

Олександра Василівна працювала у дитячому садку нянею. Дітей вона любила, але новину про те, що скоро сама стане бабусею сприйняла важко. Спершу сварилася й кричала, а потім обійняла дочку й сказала, що дитину вони залишать. Це велика радість, навіть якщо доведеться виховувати самій.

Вагітність давалася Тамарі важко. Уже на 7 місяці дівчина ледь пересувалася. Мати завжди була поруч, допомагала та підтримувала. Добре, що останній триместр припадав на літо. Олександра Василівна пішла у відпустку, щоб бути поруч з дочкою, коли та народжуватиме.

Пологи тривало довго, нарешті до бабусі вийшов лікар та привітав з двійнею. В Олександри Василівни аж серце схопило. Двох вони точно не потягнуть. Зайшла в палату до Тамари та тримала на руках двох маленьких крихіток.

-Мамо, вони прекрасні!

-Я знаю, люба. Але ж ти розумієш…

-Будь ласка, не кажи того, я не зможу – Тома розплакалася, діти відчуваючи мамин стан й собі почали плакати. Олександра Василівна залишалася непохитною.

-Ти повинна обрати когось одного – сказала, як відрізала й вийшла з палати, бо й сама не могла стримати сліз.

Тамара не знала, що їй робити. Вона прекрасно розуміла, що у них немає можливості виховувати двох дітей. Якби влаштуватися на роботу, але ж тоді доведеться купувати суміші. Новоспечена матуся дивилася на своїх хлопчика й дівчинку, таких схожих між собою, й не розуміла, як можна відірвати шматок свого серця й залишити тут.

Оцініть статтю
Дюшес
Пологи тривало довго, нарешті до бабусі вийшов лікар та привітав з двійнею. В Олександри Василівни аж серце схопило. Двох вони точно не потягнуть
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.