Коли я виходила заміж за свого чоловіка, була переконана, що моє сімейне життя буде просто казковим. Олексій склав враження справжнього чоловіка, він дарував мені подарунки, часто говорив про свої почуття, з повагою ставився до мене. Так і справді було перший час, а потім мій чоловік змінився до невпізнання. Я ж не могла зрозуміти причину його поведінки. У нас жодного дня не проходило без cвAp0к, нeп0p0зyмiнь. Ми виховували разом двох прекрасних діток – синочків Артема та Максима. Хоч на них Олексій і зовсім не зважав. Я бачила, як діти потребували батькової уваги, однак нічого вдіяти не могла. Єдине, що хвилювало Олексія – власний комфорт та інтереси.
А почалося все з моменту, коли одного дня я швидше повернулась з роботи, щоб приготувати вечерю та зустріти хлопців зі школи, при цьому ні слова не сказала чоловікові. Ще у дверях я помітила чуже взуття та жіноче пальто, яке точно належало не мені. Тільки тоді почало все ставати зрозумілим, хоч я і відмовлялася в це вірити. Я увійшла в спальню і помітила таку картину – мій чоловік лежить в нашому ліжку з іншою. Помітивши мене, вона швидко підвелася з ліжка та побігла з кімнати. Коханка побоялась глянути мені у вічі. Чоловік, замість пояснити щось, просто кинувся вслід за нею. Я довго не могла отямитися, але діти якраз повернулися зі школи, тож не хотіла подавати виду, ніби щось не так.
Я не знала, що мені далі робити. Вигнати чоловіка? Куди там. Ми жили на його квартирі. Їхати з дітьми до батьків? Вони самі все життя живуть в однокімнатній квартирі. Тіснитися усім було зовсім не виходом із ситуації. Олексій повернувся надвечір, коли сини вже спали. Він навіть не зважав на мене і мої сльози, і ще з порога став звинувачувати у всьому мене. В голові не вкладається, як він посмів зробити мене винною. Я працювала, виховувала наших дітей, намагалася бути хорошою дружиною. Ми довго сварилися, але так і нічого в той вечір не вирішили. Мені було шкода дітей, якби не вони, я б вже давно пішла від цього зрадника. Однак діти не повинні страждати через своїх батьків. Тому я вирішила закрити на все очі та продовжувала жити з Олексієм під одним дахом. Хоч з того часу ми стали зовсім чужими.
Втім, тепер він навіть не приховував своїх жінок. Спільні знайомі не раз бачили його в компанії коханок. І тут я задумалася… А що отримую я від цього чоловіка, окрім житла? Виховання дітей на мені, покупка продуктів та оплата комунальних також. Потрібно просто мати куди переїхати.
А потім все вирішилося само собою. По оголошенню я знайшла старшу жіночку, котра здавала в оренду житло. Оскільки їй потрібен був постійний догляд, я платила тільки за комунальні послуги. Вона виявилася дуже хорошою людиною та полюбила моїх дітей як своїх.
Я нарешті відчула себе вільною. І це було найкращим рішенням – зібрати речі та піти від Олексія назавжди. Нарешті в моїй душі запанував спокій. Хоч так було важко наважитись це зробити. Все почало налагоджуватися… А ще мої сини досі називають Ірину Миколаївну бабусею та дуже її люблять.
Олексія неабияк розізлило моє рішення, чого він точно не чекав, так це того, що я наважуся колись піти від нього. Він ще довго телефонував з погрозами відібрати дітей. Але я не збиралася це вислуховувати, тож просто заблокувала його номер. Не захоче сплачувати аліменти на дітей, я подам на нього в суд.
Минуло пів року, на роботі я познайомилася з чоловіком. Він поважає мене та любить моїх синів. І хоч перший час було важко знову комусь довіритися, але я таки дала шанс. А колишній ніяк не може змиритися з тим, що в мене все чудово. Олексій навіть декілька разів приходив до мене на роботу, але мені на нього абсолютно байдуже, адже тепер нас є кому захистити.
