**Щоденник одного обманутого (але не зовсім)**
Роки йшли, а почуття між ними лише зростали, викликаючи заздрість у всіх навколо. Сім років — і жодної чорної кішки на їхньому шляху. Та ось Станіслав, спокійний за вдачею, почав потай мучитися вічним супутником щасливого подружжя — ревнощами. Він ніколи не випускав їх назовні, та хто знає, які буревії клубилися в душі підводника, коли він бачив, як чоловіки любовно позирали на його дружину, а колеги на бенкетах сипали компліментами.
Зовні ж усе було спокійно. Навіть Лідія не помічала тривоги чоловіка, а може, й не хотіла помічати. А Стас мовчки «дозріла», як той прищ перед вибухом.
Корабель виходив у море на чергові навчання. Звична схема: десять днів тривог, десять безсонних ночей. Рано-вранці Станіслав попрощався з дружиною, поцілував сплячого сина і, пообіцявши повернутися через тиждень, вирушив виконувати свій обов’язок. Море було неласкаве, техніка постійно ламалася. Стас служив у машинному відділенні і вдень і вночі лагодив капризні механізми. Тож коли на сьомий день командування вирішило повертатися через аварії, його злість пом’якшувала лише одна думка: теплий бік Лідії тепер на три дні ближче.
Додому він летів, мов кінь на скачках, уявляючи, як повернеться раніше й здивує дружину. В Одесу прибули пізно ввечері. Навіть не ковтнувши звичайної стопки за повернення, Стас помчав додому, мріючи про мить, коли вткне обличчя у пухку грудь своєї законної.
Під’їхавши до будинку, він швидко піднявся на третій поверх і застиг біля дверей. Пів на другу ночі — всі вже сплять. Він уявив, як несхожи роздягнеться і підслизне до Лідії, її здивування, а потім… іще щось гаряче.
Обережно вставивши ключ (він відмінний механік, замок завжди змащений), Стас увійшов у прихожу. Та, на жаль, дружина не спала. З-під напіввідкритих дверей спальні лився світло і чулися якісь звуки. Не роздягаючись, навіть не знявши шкіряної фуражки, він навшпиньках підійшов ближче.
Під ложечкою похололо.
Його очам відкрилася картина, якої він не міг уявити навіть у найжахливішому сні. На його подружньому ліжку лежала жінка, розкинувши ноги, а над нею стояв оголений чоловік, рухаючись у такт. Жінка стогнала на всю кімнату — так, як ніколи не стогнала зі Стасом.
Його життя розбилося за мить.
Не знаючи, скільки він простояв у ступорі, Стас прокинувся вже в стані, коли людина не відповідає за свої вчинки. Осяяний вогнем помсти, він почав шукати зброю. Ні пістолета, ні кортика не було. Кинувся на кухню.
Перше, що потрапило під руку — вилка. Гарна, мельхіорова, з подарункового набору, який вони отримали на весілля. Стиснувши її в долоні, Стас метнувся назад і, не гаючись, з усієї сили встромив її в сідниці зрадника.
Крик, що роздався далі, не піддається опису. Сусід-ветеран, котрий пережив блокаду Ленінграда, прокинувся з криком «Бомба!» і підняв на ноги всіх домашніх. Діти зверху описались, а в сусіднього пса відібралося голос на цілий день.
Залишивши знаряддя помсти в тілі «наложника», Стас вийшов із спальні, бажаючи лише напитися й приїхати за речами вранці.
Але в прихожій вже стояла… Лідія. У домашньому халаті, з волоссям, закрученим у рушник.
— Це твій брат, Степан, із дружиною, — спокійно сказала вона. — Їх же перевели до нас. Я їм віддала спальню, поки тебе немає, а сама з сином… А що там за крики?
— Я… ти бачиш… тут вилка…
— Я в душ ходила. Вдень напір слабкий, а вночі — якраз. Слухай, Стасю, у них щось трапилось…
— Так… — лише видихнув він і впав у непритомність.
Як виявилося, брата справді перевели в Одесу, його дружина теж була білявкою, і приїхали вони саме сьогодні. Проте червона пелена на очах закрила все.
Історія закінчилася краще, ніж очікувалося. Степану зашили сідниці (військовий лікар, вийнявши вилку, навіть похвалив могутній удар і запевнив, що геморою той тепер не хворітиме). Дружина Степана, Олена, три місяці заїкалася, але лише у ліжку.
Сім’я вціліла. Стас і Лідія, як і раніше, гуляли, тримаючись за руки. Сонце гріло, кораблі виходили в море.
Але тепер Лідія ховала все гостре аж до зубочисток, а Стас, повертаючись додому, стояв під дверима по п’ять хвилин, чекаючи, поки йому відчинять.
Степан із дружиною пробачили брата, але більше ніколи не залишалися в них на нічліг.
**Мораль:** перш ніж мстити — увімкни світло.**
