**Помста**
Богдан завжди був тихим та розумним хлопцем. Батьки нічого не жаліли для єдиної дитини, оплачували секції та гуртки, щоб виховати всебічно розвинену людину. Він займався карате, грав у шахи, малював. Згодом захопився гітарою.
Тим часом його однолітки запрошували дівчат у кіно, бавилися дешевим вином і цигарками, а Богдан сидів із гітарою, перебираючи акорди й напівголосно співаючи.
Батьки мріяли про успішне майбутнє сина. У маленькому районному містечку з населенням у чотирнадцять тисяч жителій йому робити було нічого. Після школи Богдан легко вступив до університету в обласному центрі на престижний факультет інформаційних технологій.
За день до початку навчання батько відвіз сина з новеньким дорогим ноутбуком до тітки. Чоловік у неї помер рік тому, діти вже мали свої родини й роз’їхалися. У гуртожитку було шумно, багато спокус, що заважають навчанню. Матір не взяли, щоб уникнути слізного прощання. Батько залишив грошей і поїхав.
Так Богдан вперше залишився сам собі господарем. Тітка не втручалася у його справи, лише слідкувала, щоб хлопець не ходив голодним і повертався додому вчасно.
Звільнившись із-під батьківської опіки, однокурсники пустилися у всі тяжкі, часто прогулюючи пари. Богдан тримався осторонь — друзів у нього ніколи не було, а до гулянок він не був звичний. Його увагою з перших днів заволоділа Соломія, гарна блондинка.
Хлопці шепотіли, що вона вступила на «чоловічий» факультет лише для того, щоб вийти заміж. Вчилася Соломія погано, але викладачі рідко ставили їй незадовільно. Такій дівчині знання не потрібні — на неї просто приємно дивитися, пояснювати матеріал, підходити і легко торкатися плеча, виправляючи помилки.
Та в Соломії не було відбою від залицяльників. Вона вважала Богдана занудою й ігнорувала. Що з ним говорити? Про музику, шахи чи нудну інформатику? Одним словом — він їй не підходив.
А він страждав від нерозділеного кохання. Хотів бути поряд із Соломією щохвилини — на парах, у гуртожитку. Під час чергової поїздки додому Богдан оголосив батькам, що хоче жити в гуртожитку. Тітка мешкає далеко від університету, дорога забирає багато часу. Розгорівся скандал із криками батька й слізами матері.
Але Богдан пообіцяв, що це не вплине на навчання, що йому можна довіряти. До того ж на нього вже косились — майже єдиний у групі живе не в гуртожитку. Батькам нічого не залишалося, як змиритися.
Богдан був на сьомому небі від щастя. Тепер він бачитиме Соломію не лише на заняттях (лекції вона відвідувала рідко), а й увечері в гуртожитку. Шукав будь-який привід зайти до неї. Та Соломія як і раніше залишалася байдужою.
Навіть у компанії вона відмовлялася з ним танцювати, тікала на балкон палити. Богдан теж почав курити, але це не наблизило його до світловолосої красуні.
Справжнім випробуванням стали літні канікули, коли на два місяці він поїхав додому і не міг бачити Соломію. Він страждав, мучився і відліковував дні до початку навчання. Так минув ще один рік.
Богдан добре вчився, викладачі хвалили його й пророкували велике майбутнє. Повернувшись 31 серпня в гуртожиток (вирватися від матері раніше не вдалося), він дізнався, що Соломія вийшла заміж. Ця новина позбавила його сну. Чоловіком красуні став старшокурсник-спортсмен, гордість університету.
Соломія більше не з’являлася в гуртожитку — вони з чоловіком жили в його квартирі. Тепер Богдан міг бачити її лише на парах, спостерігаючи здалеку. Одного разу перед сесією він попросив у неї конспект.
“Попроси в когось іншого. Мені теж треба готуватися”, — відмовила вона.
“Залік уже післязавтра. Я завтра поверну тобі зошит. Обецяю”, — благав він, дивлячись закоханими очима.
Соломія подумала й дала йому конспекти.
Наступного дня Богдан не прийшов на пари, вперше за всі роки безпричинно прогулявши. Він вирішив особисто повернути зошит Соломії. В їдальні він підслухав, як вона скаржилася подрузі, що чоловік знову поїхав на змагання. Йому заліки ставили “автоматом”.
Богдан дізнався адресу у дівчат. Підібрав час, коли Соломія мала бути вдома, і вирушив до неї. Нічого не плануючи, він просто хотів побути поруч, поговорити, зізнатися у почуттях. З сильно биючимся серцем натиснув дзвінок — і двері відчинив її чоловік, кремезний спортсмен.
“Тобі чого?” — групо запитав він.
“Приніс конспекти Соломії”, — прошепотів розгублений Богдан.
“Давай”, — сказав той і простягнув руку.
Богдан намагався зазирнути у кімнату, але дверний пройом повністю закрила широка постать чоловіка.
“Я хотів особисто їй віддати”, — притискаючи зошит до грудей, промовив Богдан.
Чоловік знизливо оглянув його, вихопиВін перевів дух, закрив її заяву у шухляду й подумав, що справжнє щастя — це не помста, а вміння пробачити й знайти мир у собі.
