Помстився за матір: історія мужності та незламності

Автор Гнатів ОстапЧас читання 4 хв.Перегляди 6

**Помстив за маму**

Ваша донька у нас. Привезете 10 мільйонів гривень вона залишиться живою. Координати місця зустрічі надішлю пізніше, пролунав спотворений чоловічий голос.
Ти ще виставлятимеш мені умови! не втримався Михайло, але абонент уже відключився.

Михайло славився чоловіком діловитим, обережним і жорстким. Хіба що до дружини Світлани та улюбленої доньки Олесі ставився мякше та й то не завжди.

Щойно щось йшло не так, одразу ставив усіх на місце:
«Я в домі господар! Я вас усіх утримую!»

І це була правда: і будинок у престижному селищі він купив, і дружина ходила на роботу хіба що нові сукні показувати, а донька їздила до університету на новенькій машині подарунку від батька.

От тільки домашні іноді про це забували.

Останній раз йому довелося «включити господаря», коли зясувалося, що Олеся зустрічається з перспективним скрипалем Дмитром.
Він тобі не пара! І бачитися з ним не будеш! різко заявив Михайло. Що це за професія для чоловіка скрипку дерти? Та й взагалі худорлявий якийсь. Отак інтеліХент!

Я за нього заміж збираюся! І це моя справа! в Олесі був характер мама не горюй.
Я тебе виростив, отже, я вирішую!
Мені вже 18, тату, якщо ти забув. Я доросла і
Усе! Я сказав! Поки я тебе утримую, вирішую я.

Донька вибігла в сльозах, дружина два дні мовчала і надувалася, але Михайлу було все одно він поставив крапку.

Тим більше що в нього були справжні проблеми не то що доньчині капризи.

Друг дитинства, Юрко, з яким вони разом починали бізнес із виробництва бетонних блоків майже 10 років тому, знову вигадав якусь дурню.

Вони лише нещодавно розплатилися з кредитами, зібрали гарну команду, «пригодували» перевіряючих і нарешті почали отримувати добрий прибуток. Живи та радуйся!

Та ні Юрку не сиділося на місці, все вигадував нові схеми, няв, що треба розширюватися.

Зазвичай їхні суперечки швидко закінчувалися, але цього разу Юрко вперся як віл і заявив, що тоді бізнес доведеться ділити.

Мовляв, він не може існувати в «застійному болоті»! Ну звісно! В нього одні ідеї, а розбиратися з усім має він, Михайло!

За пару тижнів усе ніби заспокоїлося. Юрко затих із своїми новаціями, Олеся їздила до університету і вечорами сиділа вдома про Дмитра Михайло більше не чув.

Аж раптом побачив доньку в компанії якогось парубка майже в обіймах.
Олесю! Чого вночі шастаєш?! гаркнув він, зупиняючи авто біля пари. Це ще хто такий?

У присмерку Михайло не одразу розгледів хлопця. А коли розгледів ще більше здивувався.
Ти що, ще гірше за дрища знайшла?! Характер мені показуєш? Швидко додому!

З донькою він говорив у своїй звичайній манері, і вона не здивувалася, лише насупилася й, схоже, збиралася щось відповісти, як раптом її кавалер промовив:
Хто вам дав право так з людьми розмовляти? підняв підборіддя парубок. Думаєте, якщо грошей багато, то можете
Ти, довбк, все правильно зрозумів я можу, і гроші в мене є, а от ти завтра на роботу можеш не приходити, перебив його Михайло і повернувся до доньки: Ну! Швидше в машину!

Донька швидко глянула на супутника, ледве кивнула «не треба» і шмигнула в салон.

Отак краще! А то взялися його життя вчити!

І цей Михайло згадав, де бачив хлопця він у них підсобним працював. Ну нічого і не таких ламали.

Начебто він скрізь навів порядок: і в бізнесі, і в сімї. Але через тиждень знову побачив Олесю з тим самим колишнім підсобником Романом.

Парочка встигла сховатися, але вдома неслухняну доньку чекав грандіозний скандал.

На подив Михайла, на бік Олесі стала Світлана. Обидві назвали його сатрапом і деспотом, заявили, що жити з ним неможливо.
То я нікого й не тримаю! розлютився він. Тобі двері, мені вільний вибір!

А вони взяли й поїхали. З речами в руках і сумом, змішаним із зневагою, на обличчях. Ну нічого! Побачимо, як вони без нього проживуть!

Михайло був упевнений, що незабаром його «дівчатка» повернуться, і не надто здивувався, коли через тиждень йому подзвонила дружина.
Мішко, Олеся зникла! видихнула в трубку Світлана. Дві доби немає, телефон вимкнений! Ми вже з Катрусею не знаємо, що й думати! Може, вже до поліції?..

Так, виходить, дружина й донька оселилися у подруги.
Ніякої поліції! гаркнув він. Повертайся додому, я сам її знайду.

Як саме шукати доньку, він не дуже розумів, але точно не через поліцію.

Поки Михайло обдумував варіанти, телефон знову задзвонив.
Ваша донька у нас. Привезете 10 мільйонів вона жива. Координати надішлемо, знову спотвор

Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!