З Олегом ми почали зустрічатися ще зі студентських років. Разом навчалися в університеті. Жили в гуртожитку. Я по-справжньому закохалася. Ми були наче на сьомому небі від щастя. Нам було легко будувати наше майбутнє, адже у нас були спільні погляди на життя.
Після закінчення університету разом почали працювати на одній фірмі. Заробляли цілком пристойні гроші й ні в чому собі не відмовляли. Спільними зусиллями придбали квартиру, а згодом й авто.
Насолоджувалися кожною хвилиною проведеною разом. Разом подорожували світом, їздили на різні відпочинки, в гори, на море… Ніколи не жаліли коштів на відпочинок. Адже жили в достатку. Ми вміли й працювати, і відпочивати.
Вирішили, що пора завести маля. Захотілося, щоб у нашому домі було чутно дитячий сміх. Й врешті-решт, мав бути результат нашого сильного кохання. Завагітніти не вийшло одразу. Тільки через пів року я дізналася радісну новину — я при надії. Це була неймовірно радісна новина для нас. З цієї нагоди ми влаштували святкування. Запросили батьків, родичів й друзів. Зробили гендер-паті. Виявилося, що ми чекаємо на сина. Чоловік радів найбільше.
На восьмому місяці я дізнаюся про те, що чоловіка терміново відправляють у відрядження. Мене він задля безпеки відвіз до моїх батьків. Адже це були останні місяці вагітності. Пообіцяв, що повернеться за два тижні. Але якби я знала тоді, що це була крайня наша зустріч, то не відпустила б його.
З того часу минуло вже два роки, а про мого чоловіка жодної звістки. Куди ми тільки не зверталися, і через фірму шукали, і телефонували, розпитували людей, залучила правоохоронні органи, але все марно. Він пропав безвісті.
Я народила сина. Він дуже схожий на батька, його носик, очка й щічки… Хоч щось мені нагадує про моє кохання… Син є моєю опорою й підтримкою, а ще сенсом мого життя. Якби не він, то я б з розуму зійшла точно. І так вже два роки не сплю спокійно, кожної ночі ж _ахи сняться. Можливо через те, що багато думаю, про те, куди й чому раптово пропав мій чоловік.
Але я досі вірю, що він повернеться. Маю велику надію, що він живий. Я вже уявляю, як він втішиться, коли побачить нашого дорослого синочка, як візьме його на руки та приголубить…
