Нарешті Світлана купила омріяну путівку на море. Всі навкруги їдуть відпочивати. А вона лише з заздрістю поглядає на тих людей. Чоловік весь час повторює, що нічого даремно розкидати гроші. П’ять років прожили вони в шлюбі. А Світлана крім роботи й дому нічого не бачила. Не дозволяв їй чоловік ходити до подруг розважатися. І з нею не ходив нікуди. Після стількох безрадісних років дівчина все ж таки зробила вирішальний крок, розлучилася. Добре, що дітей не встигли завести.
Минув рік, і вона їде на море. Море зустріло її теплими хвилями, жарким сонцем. Світлана насолоджувалася, відпочивала, купалася, загоряла. Після тижня, проведеного на березі моря, одного дня помітила свою давню подругу Вікторію. Вона йшла під руку з якимсь чоловіком. Поруч бігали два хлопчики. Коли побачила і впізнала Світлану, рознервувалася. Та не пройшла мимо. Підійшла, привіталася. Познайомила з чоловіком. Домовилися зустрітися увечері, поговорити. Адже давно не бачилися, а зустрілися на курорті.
Світлана помітила, але не сказала нічого. Останній раз, коли бачила Вікторію, в неї був один син Женя. Наразі поруч іще хлопчик, якого дівчина назвала Денисом. І чоловік новий. Мабуть, також розлучилася. Увечері поговорять, Світлана про все дізнається.
Зустрілися, як і домовилися. Чоловік Вікторії, Олексій, залишився з синами. Світлана і Вікторія зручно розташувалися. Говорили про різне. Світлана розповіла про себе, про розлучення. Як легко наразі почувається. Вікторія довго не наважувалася розповідати про себе. Сиділа, слухала подругу, а сама думала чи варто розповідати. Та все ж таки наважилася.
– Як ти пам’ятаєш, ми жили з Іваном. Свого сина Женю обожнює. Але навіть і його любов до сина не втримала чоловіка біля нас. Розлучилися тоді, коли на горизонті з’явився Дениска. А вийшло все зненацька. Женя грався на дитячому майданчику. Я відвернулася, не знайшла в кишені телефона. Попросила одну мамочку. Щоб подивилася за моїм сином п’ять хвилин. Я збігаю додому, візьму телефон. Та жіночка погодилася, я швиденько додому.
Коли повернулася, не побачила Женю на майданчику. Я до жінки. Вона дивиться незрозуміло, говорить, що тільки но був на місці. Я кинулася шукати. Побачила, як Женя переходить дорогу, назустріч йому на великій швидкості їде машина. Я намагаюся бігти, та розумію, що не встигну. Бачу, що на тротуарі впав маленький хлопчик і голосно заплакав. Женя повернувся і побіг до хлопчика. В цей час машина пролетіла в тому місці, де секунду назад був мій син.
Коли я добігла, Женя умовляв хлопчика не плакати. В мене трусилися руки, ноги, не могла впоратися з собою. Сльози котилися з очей. Звернула увагу на хлопчика. Він весь брудний, такий і одяг на ньому. Запитала чий він і як звуть, де живе. Денис звуть. Раніше жив із татом, але вже давно тато не приходить додому. Сусідка тьотя Оля інколи нагодує хлопчика. Пішли до нього додому. Там і правда немає нікого. Подзвонили до сусідки, на яку вказав Денис. Виявилося, що його тато в лікарні, а до хлопчика нікому немає діла. Родичів немає.
Я розпитала, в якій лікарні лежить тато Дениса. Жінка відповіла. А я повела Дениса до себе додому. Женя подружив із хлопчиком відразу, а я вдячна малому, що сам того не відаючи, спас мого сина. Вдома викупала, нагодувала, поклала спати. Наступного дня провідала в лікарні його тата. Розповіла, як ми познайомилися, сказала, що поки чоловік у лікарні, Денис буде жити у мене. Ось так ми познайомилися. Потім зустрічалися. А Денис так звик до мене і Жені, що майже відразу став називати мене мамою. Згодом одружилися.
Ось така історія моєї подруги.
