Я працюю у школі шкільним психологом. Займаюся з «важкими» дітьми в основному з неблагополучних сімей.
Нещодавно я познайомилася з новим хлопчиком. Звали його Давид. Ця дитина вразила мене своєю добротою та відповідальністю. З хлопчиком ми мали декілька зустрічей. Спершу він був замкнений та не хотів йти на контакт. Поступово мені вдалося домогтися його довіри. Учень поділився зі мною своїм нелегким життям.
Живуть вони утрьох: він, мама та маленька сестричка. Батько пішов від них давно ще коли Міла була немовлям. Він платить аліменти лише на сина, бо не вважаю Мілу своєю донькою. «Тато часто кричав на маму та вимагав сказати від кого моя сестричка. Я чув як мама плаче та намагався за нею заступитися» – розповідав мені Давид. Всі гроші мама витрачає на випивку, бо після розлучення зв’язалася з поганою компанією.
Попри всю цю колотнечу, сварки та насилля хлопець росте справжнім чоловіком. Самостійно займається вихованням та доглядом маленької сестрички. Оскільки мама грошей йому не дає, то він сам знайшов собі підзаробіток – роздає рекламні листівки, а у вихідні дні допомагає стареньким бабусям у їхньому під’їзді. Для малого ця робота впевненість в тому, що їм буде що їсти.
Після нашого спілкування я вирішила перевірити в яких умовах живе ця бідолашна дитина та чи не ставиться мати до нього погано. Коли прийшла в гості, звичайно не з пустими руками, була вражена чистотою та порядком в домі. Давид пригостив мене чаєм, поставив на стіл печиво та покликав до нас свою молодшу сестру. Міла була приємною та лагідною дівчинкою. Я позадавала їй кілька питань, щоб перевірити чи відповідає розвиток дитини її віку. Не можу сказати, що все ідеально, але з дівчинкою точно займаються.
Давид пояснив, що після своїх уроків перед вечерею він займається з сестрою. Розповідає їй про кольори, вчить рахувати, купує дитячі книги, коли знаходиться лишня копійка. Спостерігаючи за цим серйозним не по роках розумним та відповідальним хлопчиком, я розуміла, що не все залежить від виховання.
Попри нелегку долю та відсутність дитинства Давид маму не звинувачує, а навпаки захищає та дякує за життя. Він ніколи їй не дорікає та нічого не приносить. Ще й сам може допомогти фінансово і це все в 12 років.
Мені дуже хочеться вірити, що у цієї золотої дитини все в житті складеться добре й він буде щасливим.
