**СУПУТНИЦЯ**
Вже оголосили посадку, і Тарас вийшов на перрон. Повертався додому після тижневого відрядження. Зайшов у плацкартний вагон, знайшов своє нижнє місце. Поки розташовувався, почув, як хтось важко дихаючи йде коридором. Обернувся навпроти стояла літня жінка з валізкою на колесиках, схожою на рюкзак, у осінньому пальті та кольоровій хустці, намагаючись віддихатись.
«Ну от, подумав Тарас, бабуся, мабуть, моя сусідка, зараз почне випрошувати нижнє місце».
Подивись, синку, у мене, здається, нижнє, віддихнувши, попросила пасажирка.
Місце справді було нижнім. Вона засуєтилася, розкладаючи речі. Тарас помітив, що сусідці років сімдесят. «Оце так, подумав він, і в такому віці подорожують, чого вдома не сидиться».
Жінка нарешті сіла на свою полицю, склавши зморшкуваті руки на колінах. У вагон заходили люди, але на верхні місця їхнього купе ніхто не зявлявся. Тарас уже змирився, що доведеться їхати з літньою сусідкою, з якою навіть поговорити нема про що.
Поїзд рушив. Незабаром зявилася провідниця принесла білизну. Жінка відразу ж почала застилати, акуратно розправляючи простирадло. Потім знову сіла і перша заговорила:
Незвична мені така постеля, вдома ліжко мяке, а тут боки зімя. З молодих літ не їздила, вже й не сподівалася, що колись вирушу.
Тарас кивнув і мовчав.
Мене звати Ганна Семенівна. А вас як називають?
Тарас.
А по батькові?
Олегович. Можна просто Тарас.
Ну, добре, ти ще молодий, можна й так. У гості їдеш?
Чому в гості? здивувався Тарас. З відрядження додому повертаюся.
Оце так! Додому це добре. А я ось, на старості літ, з дому. Жінка раптом замовкла, дивлячись у вікно. Тарасові здалося, що в її очах блиснули сльози, хоча й не плакала. Йому стало ніяково за свою неввічливість.
А ви теж додому, чи з дому? намагаючись згладити холодність, запитав він.
З дому, сину, з дому. Ось і незвично мені дорога всього добу, а тривожно якось.
А до кого їдете?
До доньки, Ганна Семенівна дістала з кишені хусточку і витерла сльозу.
То радіти треба, а ви плачете.
Та я й радію. Пять років не бачились, уже думала більше й не побачу.
Посварилися чи що?
Посварилися, сину, за власною волею. Характери наші спокою не давали, гордість заважала мирно жити ось і не бачились так довго. Як тільки донька підросла, перестали ми ладнати. Без батька її виростила, було всяке часто сварились. Вперше заміж вийшла назло мені, але не склалося. А я її не підтримала, докоряла так і сварились усе життя. Онучку проти мене налаштувала, усе робила мені навперекір. А пять років тому продала квартиру, поїхала навіть не сказала куди. Я й у міліцію ходила, шукала переживала, адже вона з онучкою поїхала.
Потім знайшлася, написала, що в неї все добре, що знову вийшла заміж, але щоб я не шукала і не приїжджала ніколи. Ось із цим тягарем на душі я й жила ці роки. А за цей час зрозуміла, що й сама була не права. Хоч вона мене й не слухала, але ж рідна ж моя дитина.
А рік тому лист прийшов від доньки. Написала, де живе, що з чоловіком давно розійшлася, що сама вже бабуся і питала про моє здоровя. Я цілу ніч проплакала, а потім написала, що життя без них мені не миле. Потім подзвонилися, поговорили і зрозуміли, що винні обидві.
У онучки дитина народилася отже, у мене є правнук. Наталка їй допомагає, вирватися не може, то мене запросила. Ось я й вирішила поїхати до доньки в гості, адже невідомо, скільки мені ще залишилося здоровя вже не те, тиснення мучить Побачитися хочеться.
Тарас мовчав. Чужа історія глибоко вразила його. Він задумався про свою матір, яку відвідує рідко. Вона живе в селі, там же й його старша сестра завжди вважав, що сестра догляне. А тепер раптом, після розповіді сусідки, в грудях занило, навалився сум адже він син, мати сумує за ним, хоче бачити частіше.
Тарас усю дорогу спілкувався з Ганною Семенівною час пролетів непомітно. Він допоміг сусідці вийти з вагона, помітив, що до них йде гарна жінка, тривожно дивлячись у їхній бік. Він відійшов. Дві жінки зустрілися поглядами, обнялися й довго не відпускали одна одну. Обидві плакали. Їхня зустріч була такою зворушливою, що Тарас не сумнівався: у них усе буде добре.
Він відійшов убік захотілося курити. Та й взагалі, якось зворушився. Дістав телефон і набрав номер матері. Просто захотілося сказати:
Мамо, я приїхав. У вихідні чекай мене в гості.
Інколи випадок змушує нас задуматися про відносини з батьками, подивитися на себе збоку крізь призму чужого гіркого дос
