З моєю майбутньою дружиною Валентиною ми познайомилися на роботі, ми були колегами. В один чудовий сонячний день вона зайшла у двері нашого офісу, щоб влаштуватися на роботу в нашу фірму. Я довго не міг наважитися на те, щоб зізнатися у своїх почуттях. Лише через пів року, коли у нас був Новорічний корпоратив, я запросив Валентину на танець та сказав, що вона дуже гарна. Ми почали зустрічатися, а потім кохана переїхала до мене.
Згодом я знайшов роботу з більшою зарплатою та звільнився. Там у мене було більше перспектив для кар’єрного росту та невдовзі я став керівником відділу. Згодом запропонував коханій одружитися. Валентина погодилась.
У неї теж стався злет по кар’єрній драбині та я дуже за неї радів.
На той момент ми проживали на орендованій квартирі та вирішили, що після покупки власного житла подумаємо про дітей.
Через декілька років нам вдалося втілити мрію про житло в життя. Наші батьки дуже допомогли.
У нас з Валентиною все було добре, ми чудово ладнали. Єдине, що мене насторожувало це те, що Валентина періодично кудись зникала та не казала мені куди вона йде. Єдине, що я чув від дружини це те, що вона потребує особистого простору.
Дружина не могла мати дітей та нам уже було за сорок, тож я змирився з цим та жив далі.
Якось я взяв лікарняний, бо дуже застудився. Дружина була на роботі. Раптом у двері подзвонили, це прийшов поштар та приніс мені рекомендований лист. Спочатку я подумав, що цей лист адресований Валентині.
Але цей лист був для мене.
Я вирішив, що не буду чекати, поки повернеться Валентина, та прочитати цей лист. Те, що я там прочитав, змусило мене змінити усе моє уявлення про дружину:
“Я колишній хлопець Валентини. Колись вона від мене завагітніла, народила сина та віддала його до дитячого будинку. Я нічого не міг зробити, батьки перевезли мене за кордон, бо хотіли, щоб у мене було краще майбутнє. Зараз я про все дізнався, але я не можу його забрати, бо мені залишилося дуже мало жити. Прошу, подбайте про хлопця“.
Внизу була адреса дитячого будинку.
Я не міг у це повірити. Чому Валентина нічого мені не розповіла? Я зовсім не знаю свою дружину, як вона могла приховувати цю таємницю усе своє життя?
Мені стало гірше та я випив ліки та став чекати на дружину. Після повернення Валентини додому я показав їй цей лист. Вона сказала, що рада через те, що я вже про все дізнався, бо їй було дуже важко про це говорити.
Коли моя дружина була на першому курсі університету, то закохалася у свого одногрупника, коли дізналася про вагітність, було вже пізно щось робити. Розповіла своєму хлопцю, він вирішив, що їм потрібно одружитися, але його батьки були проти такої невістки. Валентина побоялася розповідати батькам про вагітність, тож після народження дитини віддала її до дитячого будинку, а батьки її хлопця силоміць перевезли його за кордон, влаштували на навчання.
Валентина увесь час ходила до того дитячого будинку та спостерігала за тим, як росте її син.
Нещодавно її колишній коханий повернувся з-за кордону, бо успадкував майно своїх батьків, він дізнався в якому дитячому будинку знаходиться їх син.
Валентина обманула мене сказавши, що вона не може мати дітей. Насправді вона вирішила, що дітей у неї не буде, бо вона не змогла стати матір’ю своєму єдиному сину.
Я пожалів того хлопчика та сказав дружині:
– Ти повинна забрати його звідти. Хлопець ні в чому не винен. Ми дамо йому все, чого він не мав увесь цей час.
Ми забрали Михайла додому та він став нашим єдиним сином.
