Моє дитинство було важким. Я була першою дитиною у родині. Мама на той час ще навчалася. Батько був старшим за неї, тому коли вони одружилися саме він забезпечував родину фінансово. Коли я підросла ненька мала намір влаштуватися на роботу, але її планам не судилося здійснитися – вона вдруге завагітніла.
Життя батьків і без того не можна було назвати безхмарним, а поява ще однієї дитини добряче вдарила по сімейному бюджету. Тато влаштувався на ще одну роботу, щоразу повертаючись додому на підпитку. Між ними почалися конфлікти й сварки.
Щоб менша сестра цього не слухала, я забирала її й бігла до бабусі, щоб не чути лайки батьків. Бабця Оля була мудрою жінкою, мабуть, саму тому вдруге не вийшла заміж. Вона частенько любила повторювати, що чоловік – це нічого інше, як важкий вантаж, що сидить на жіночій шиї. Коли цей вантаж скинути, можна буде випрямити плечі й поглянути на світ у повний зріст.
Чи могла мала 10-річна дитина зрозуміти у чому сенс цих слів? Звичайно ні. На той час я просто любила слухати розповіді старенької про її життя й не особливо вдумувалася у те, що вона говорить. Все зміниться з часом.
Я не пішла по стопах матері й вперше вийшла заміж досить пізно. Мені було 28 років, коли я зустріла Олексу. Хлопець здавався мені надійним й безпечним. Ми мали про що поговорити й нам добре було й у тиші. Одружилися ми тихо, без зайвих витрат на святкування. На той час я мала чималі заощадження, але розповідати про них чоловіку не поспішала.
У мене був принцип: чоловік не повинен знати скільки насправді я заробляю. Подруга казала, що це недовіра й наш шлюб так скоро розпадеться, але я все ж трималася власної думки. На прикладі матері я розуміла, що у жінки завжди має бути запасний вихід. Щоб такий мати, треба відкладати гроші «на чорний день».
Час показав, що я вчинила правильно. Через шість років спільного життя у нас народилася донечка. Я пішла у декретну відпустку, а Олекса почав самостійно забезпечувати родину. Виходило у нього не дуже. Ми постійно жили від зарплати до зарплати, не дозволяючи собі зайві витрати. Мабуть, неспроможність забезпечувати родину фінансово відбилася на його загальному стані. Чоловік почав заглядати у чарку.
Спершу він витрачав на випивку незначну частину зарплати, затримуючись після роботи з іншими чоловіками на келих пива. Та поступово його жага до оковитої переросла у справжню залежність. Олекса пропивав усю зарплату, а коли гроші закінчилися – вліз у борги.
Я намагалася поговорити з ним. Просила взятися за розум, зупинитися. Погрожувала подати на розлучення та позбавити батьківських прав. Усі мої спроби виявилися марними. Коли Олекса став красти з дому мої прикраси, посуд та інші цінні речі, я забрала доньку й пішла від нього.
Дякувати богу, що у мене були відкладені гроші. Я орендувала квартиру, оплатила дитині садочок, повернулася на роботу. З Олексою ми розлучилися. Невдалий шлюб надовго відбив у мене бажання бути з чоловіком. Та все ж було й хороше – моя люба донечка.
Не можу знати як складеться її життя, але точно знаю, що з дитинства буду привчати її думати головою та мати холодний розум. Почуття, стосунки – це звісно добре, але мати фінансову подушку безпеки – набагато краще.
З другим своїм чоловіком ми познайомилися через чотири роки. На відміну від Олекси Петро мав власний бізнес та міцно стояв на ногах. Я вийшла за нього не через гроші, а тому, що поруч із ним могла відчувати себе тендітною жінкою. Поки що ми живемо дуже добре я і донечка щасливі. Попри це я не припиняю працювати та відкладати власні заощадження. Якою б прекрасною була ця історія, трагічний кінець ще ніхто не скасовував.
