Я ніколи не була заздрісною, але моя найкраща подруга просто не давала мені спокійно жити. Їй постійно щастило з чоловіками. Якого б вона не зустріла, один краще іншого виявлявся. Мені ж навпаки. Усі мої кавалери виявлялися бабіями. Були й мамині синочки й тирани. Словом, ні одного нормального мужика.
От і цього разу у Маринки з’явився черговий кавалер. Цей Дмитро, з її слів, був просто мрією будь-якої жінки. Розумний, добрий, красивий, багатий, мужній та багато інших доблесних характеристик. Я його ще не бачила, але вже почала сумніватися в тому, що такий чоловік взагалі існує на цій планеті.
Дивитися на щасливе обличчя подруги було нестерпно. Наші посиденьки перетворилися на монолог однієї особи. Й знову темою для розмови став хлопець Марини. Не витримавши більше історій про цього мачо я сказала подрузі те що думаю: «Усі вони бабії й твій також!»
Маринка на мене спершу розсердилася, а потім запросила в гості: «Приходь до нас у ці вихідні. Сама переконаєшся, що є ще на землі справжні чоловіки. Хоч подивишся, як вони виглядають»
У мене теж були свої плани на її ідеал. Доведу Маринці, що всі вони однакові. Отож, я одягла найпривабливішу сукню зі свого гардеробу. Зробила яскравий макіяж, одягла туфлі на підборах, максимально оголила ноги й пішла на знайомство.
Весь вечір я пускала бісики в сторону Дмитра. Спокушала, як могла й постійно крутилася біля нього. Подруга нічого не помітила. Посиділи ми на славу. Тож я попросилася переночувати у них. Поки Маринка спала солодким сном, ми з Дмитром займалися чимось цікавішим.
Вранці я про все розповіла Марині. Замість подяки, подруга вигнала мене з квартири, обізвавши дамою сумнівної поведінки. Роби після цього людям добрі справи.
До речі з Дмитром вона розійшлася. Тож тепер я можу спокійно забирати хлопця собі. Не пропадати ж добру!
