Зі своїм першим чоловіком ми жили душа в душу. Це було перше кохання і в мене, і в Кирила. Ми навчалися в одному класі, сиділи за однією партою та будували спільні мрії та плани. Знаєте, як воно буває, коли дивишся на світ через рожеві окуляри. Все здається таким простим та невимушеним. Реальне життя змушує поглянути на все інакше.
Наші стосунки пережили розлуку відстанню, період безгрошів’я, перші серйозні суперечки й спокусу зради, але ми вистояли, долаючи усі труднощі пліч-о-пліч. Проте останнє випробування змусило поставити хрест на всьому. Після чергових невдалих спроб завагітніти, лікарі повідомили, що я не зможу зачати та виносити власну дитину. Безпліддя.
Якби я повідомила про це своєму чоловікові, він би нікуди не пішов й залишився. Пропонував би мені всілякі альтернативи й пропонував би розглянути варіант з усиновленням. Я була готова змиритися зі своєю долею, але не хотіла псувати життя Кирилу, який заслуговував на те, щоб стати батьком для рідної дитини.
Поступово я почала віддалятися від нього. Він це відчув й запитав прямо, що відбувається. Зі сльозами на очах я збрехала людині, яку кохала більше від життя: «Я хочу розлучитися. Будь ласка, не тримай мене. Я тебе більше не кохаю». Йому було боляче, його очі блищали від непроханих сліз, проте Кирило не протестував й дозволив мені піти.
Декілька років я жила в самоізоляції. Залишила роботу, знайшла підробіток онлайн. На життя вистачало, виходила в люди лише, щоб купити продукти. Я перестала спілкуватися з нашими спільними друзями та ріднею, не хотіла, щоб мене бачили в такому стані й розповідали про це уже колишньому чоловікові. Потайки я слідкувала за життям Кирила у соціальних мережах. Спершу він зберігав мовчання й нічого не постив. Та десь через рік після нашого розриву, він виклав фото зі своєю новою дівчиною. Вони виглядали щасливими. Мені було й радісно, й сумно водночас. Щоб не картати собі серце я більше не заходила на його сторінку й старалася ігнорувати думки про Кирила.
Моя мати хвилюється за мене й каже, що я вчинила по-дурному. Вона не розуміє, чому й не захотіла взяти малюка із дитячого будинку, а я не й не хочу пояснювати. Ті, хто колись кохав по-справжньому, мене зрозуміють. Немає на світі більшого прояву кохання, ніж здатність відпустити його від себе. Можливо свого часу я також спробую ще раз. Знайду чоловіка з дитиною або познайомлюся з кимось, хто не хоче батьківства. Поки що я не готова рухатися далі.
