Батьки з усіх сил намагалися видати мене заміж, бо я їм, всього-на-всього, заважала. Мама розлучилася з татом, через деякий час вона знайшла іншого чоловіка, і в мене появився вітчим. Після цього моє життя кардинально змінилося. Мама забула про мене і весь свій вільний час, всю свою увагу віддавала новому чоловікові. Вітчиму я з перших хвилин нашого знайомства не сподобалося. У нас була двокімнатна квартира, я навчалася в університеті й чекала з нетерпінням того часу, коли зможу переїхати від них, тому що почувалася у своїй сім’ї лишньою.
З моїм чоловіком мене познайомив вітчим. Йому ж я найбільше заважаю. У його брата був син. От вони й вирішили нас одружити. Віктор тихий хлопець, з яким важко було розпочати та підтримувати розмову. Хоча мені такі до вподоби. Йому не подобалися галасливі компанії, походи в клуби, як і мені. У нас виникла симпатія, і ми одружилися. Весілля було далеко не пишним. Було очевидно, що я переїду до нього жити.
Наче все було непогано, якби не свекруха. Брат вітчима, нічим не був кращий від нього самого. А свекруха не пропускала жодного шансу, аби мене не насварити та почитати моралі. Її вибрики терпіла з усіх сил. Згодом прийшла звістка, що я при надії.
Одного дня мені було дуже погано, але Ніна Петрівна не вірила мені та ще й Віктора налаштовувала проти мене, і щоб не жалів мене, бо я того не варта, “мамі краще знати, вона ж теж була вагітна та ще й на роботу ходила”.
Одного дня я пішла на зустріч до лікаря, де мені повідомили, що у мене двійня. Тому час від часу була змушена лягати в лікарню. Звісно, чоловік до мене не приходив і не провідував, можливо, його свекруха справді переконала, щоб не вірив мені. Через деякий час повернулася додому з двома донечками й тоді розпочалося справжнє пекло. Почалися проблеми з грішми, допомоги від свекрухи й чоловіка годі було чекати. Вітя сидів на дивані та просто споглядав за усім, що відбувається. У мене увірвався терпець і не було дня, аби ми не сварилися з Ніною Петрівною.
Однієї ночі я взагалі не спала, бо мусила сидіти з дітьми. Їх у мене двоє, тому по черзі колихала. Звісно, ні від кого допомоги я не дочекалася, усі спали та почувалися прекрасно, окрім мене. Під ранок зголодніла, пішла на кухню і почала їсти бутерброда. На кухню зайшла свекруха, видерла з рук їжу, накричала на мене, що ці бутерброди вона приготувала для себе. І ще почала кричати, як вона втомилася, у своєму будинку не може відпочити, змушена кудись їхати, яка вона бідна та нещасна.
Що робив мій чоловік під час чергової сцени скандалу? Мовчки стояв, підперши стіну. Цілий день я була голодна, бо не мала змоги вибігти в магазин за продуктами, а Вітя зібрався та пішов собі кудись. Той день був останньою краплею в моєму стакані терпіння. Я просто зібрала речі та пішла.
Не дивно, що вітчим геть не зрадів моєму поверненню і мама також. Вони вирішили, що буде краще, якщо бабцю заберуть до себе жити, а я буду мешкати в її старій квартирі, в якій нема де розвернутися, бо все завалене мотлохом. Ясна річ, що грошей у мене було. Де їм взятися, якщо на роботу не ходжу, бо в мене дві маленькі дитини. А чоловік працював сторожем на одній невеликій фірмі. Добре, що надходили гроші від держави на дітей, хоч щось. Якось по маленьку жили. Зрозуміла, що негайно потрібно говорити з вітчимом про переоформлення документів.
Дійшли висновку, що я відмовляюсь від своєї частки в маминій квартирі, а натомість мені переходить бабусина квартира. Тут же приписала дочок. Зранку і до ночі я була завалена роботою. Ще сонце не сходило, а я стояла на кухні та готувала їжу, потім прала одяг, доглядала дітей, гуляла з ними. Поступово звикала до постійних дитячих криків та сліз. Правда, людей в магазинах або в різних державних установах це дратувало, і за часту мене обслуговували швидше, пропускали без черги. Бували моменти, коли я не витримувала і засинала в транспорті. Я стала просто бездушною, нічого не відчувала, навіть любові до дітей.
Життя полегшилося, коли донечки підросли та почали ходити в дитсадок. От тоді я встигала навіть відпочивати, а ще час від часу підробляла: влаштувалася прибиральницею в сусідній салон краси. Згодом вивчилася на майстра манікюру і почала працювати. Директора салону та працівники шкодували мене та допомагали чим могли. Інколи я була манекеном для експериментів нових зачісок та манікюру, мене це тішило. Навіть почала виглядати куди ліпше.
Одного дня забрала дітей з дитсадка та раптово зустрілася з колишнім чоловіком. Він був шокований, розплакався, побачивши донечок, наслухалася від нього вдосталь компліментів, яка я красива. Він нас підвіз додому, хоча я була проти.
Через три дні Віктор прийшов миритися. Три роки прийшло! Ці роки були найважчими, я ледь справилася з ними. Тим часом поки він собі жив та горя не знав, ось машину дорогу купив. Я запропонувала, аби для початку він брав дітей до себе. А цього ж вечора, він зателефонував і сказав, що мама його вигнала з квартири. Це був перший раз, коли вони посварилися. Причиною сварки були ми з дітьми. Але поки я не готова пустити його до себе у квартиру. Хай сам розбирається, відчує хоч трохи себе на моєму місці, коли ти самотній, нема куди йти.
Чесно, я поки не знаю, як мені бути. Мені вдалося навчитися жити та ростити дітей самі. Не знаю чи він мені потрібний зараз. Та якщо добре подумати, то дітям потрібний тато. Мені навіть немає в кого попросити поради. З мамою я не спілкуюсь, з вітчимом тим більше. Я взагалі не цікавлюсь їхнім життям, як і вони моїм. Що робити? Як мені бути?
