Потрібно було це зробити ще 10 років тому. Дякую, що стала моєю нареченою.
Леся і Гриша жили у сусідніх квартирах. З дитинства вони звикли проводити час разом. Разом гралися, ходили в садочок, а згодом і до школи в один клас. Міша захищав дівчину від забіякуватих хлопців, а Леся і собі допомагала хлопцю з уроками. Так минуло їх дитинство і прийшла юність.
Леся розквітла і стала видною дівчиною, а Гриша – дужим і красивим хлопцем. Їхні стосунки так і залишалися дружніми. Вони все ще спілкувалися і часто відпочивали в одній компанії. В цій же компанії був їх спільний друг – Антон.
Антон став залицятися до Лесі, що Гріши дуже не сподобалося. Схоже, хлопець просто ревнував, бо Леся уже давно полонила його серце. Дівчина про почуття Гріши не здогадувалася, хоча хлопець теж їй подобався. Зробити перший крок він не наважувався, тож Леся вирішила, що зовсім йому не подобається і почала зустрічатися з Антоном.
Уже через кілька місяців Антон зробив їй пропозицію і вона погодилася, хоча сильних почуттів до нього не мала. Так, просто подобався. Гриші запропонували бути старшим свідком, але він відмовився. Сказав, що не зможе бути на їхньому весіллі, бо їде за кордон на роботу. Так розійшлися шляхи трьох хороших друзів.
З того часу минуло 10 років. Леся й Антон одружилися. Спершу жили добре, але коли Леся народила сина у домі все частіше чули сварки. Чоловік не хотів дитини та з самого початку заставляв дружину позбутися її. Леся відмовилася, тому тепер поплатилася за свій вчинок. Антон був щедрим не тільки на слова, а й частенько став підіймати руку на дружину. Терпіти такого ставлення вона не збиралася, тож пішла від чоловіка і повернулася до батьківської квартири. Мами й тата давно вже не стало, тож Леся стала жити там з сином.
Одного разу, коли Леся з сином гуляли в парку, вона помітила знайоме обличчя. Клавдія Семенівна, мати Гріши, сиділа на лаві й тихо плакала.
-Клавдія Семенівна, здрастуйте! Що у вас сталося, чому ви плачете?, – одразу кинулася до жінки Леся. Стара бабуся одразу впізнала у дівчині їх сусідку, що так часто прибігала до них у гості гратися з сином.
-Лесю, це ти! Яка ж красуня стала! Стільки не бачила тебе. Горе у нас сталося. Навіть не знаю як розповісти. Мій же Гриша одружуватися зібрався. Післязавтра весілля, а його наречена покинула. Вирішила з нього дурня зробити, бо він відмовився їй на весілля дорогу машину купити. Бач яка? Там коханням навіть не пахло, мені та дівиця одразу не сподобалася. Добре, що Гріша побачив її справжнє лице ще до весілля. Але от тепер не знаю, як йому допомогти. Все ж уже готово, про все домовлено. Після такого над сином сміятимуться і я матиму, що слухати, – з цими словами жінка заплакала ще дужче.
А потім якось різко заспокоїлася, уважно подивилися на Лесю і широко посміхнулася.
-Моя любо дівчинко, допоможи нам, будь ласка. Ти ж знаєш Грішу, ви були такі близькі, побудь його нареченою декілька днів. А потім розлучитеся. Ми так уникнемо грандіозного скандалу і втремо носа тій дівиці.
Лесі було боляче дивитися на страждання цієї жінки, вона ж знала її з дитинства. До того ж зовсім не хотілося, щоб Гриша став приводом для насмішок. Довго не думаючи, вона погодилася.
Матір Гриші розповіла про свій план, але не призналася, хто та дівчина, яку вона знайшла йому в якості нареченої. Син спершу відмовлявся і категорично був проти цієї витівки, але потім, побачивши сльози матері, погодився.
На весілля прийшло дуже багато гостей. Все було організовано на найвищому рівні. Усі запрошені зібралися біля альтанки, де мала проходити церемонія розпису. Наречений уже чекав на дівчину, яка рухалася до нього під ніжну мелодію. Гриша страшно нервував не то від цієї божевільної затії, як від хвилювання перед цієї незнайомкою, що йшла до нього назустріч. Її обличчя прикривала фата, тому наречений не міг навіть розгледіти, хто під нею приховувався. Лише після того, як обоє сказали «так» і церемоніймейстер дозволила поцілувати наречену, Гриша відкрив обличчя уже своєї дружини. Як же він здивувався, коли у ній впізнав свою любу Олесю. Емоції переповнювали його і чоловік не втримав сліз. Вони градом посипалися по обличчю. Гості щиро раділи щастю подружжя.
Святкування пройшло весело. Наречені не могли відірвати закоханих поглядів один від одного. Запрошені не могли ними налюбуватися. На кінець вечора Клавдія Семенівна щиро дякувала Олесі за те, що так виручила їх з сином.
-Доню, я не втомлюся дякувати тобі за допомогу. Не хвилюйся, розлучитеся, коли забажаєш.
В їх розмову втрутився Гриша:
–Яке розлучення, мамо? Я чекав цього все своє життя. Один раз, Олесю, я поступився і втратив тебе, вдруге – не відпущу. Потрібно було це зробити ще 10 років тому. Дякую, що стала моєю нареченою.