Я живу в селі, води в домі немає, а джерело, де можна набрати води, далеко. Мій син вирішив мені допомогти та побудувати колодязь в моєму дворі. На щастя, така можливість є. Поруч живе сусідка, якій теж важко ходити по воду, тож я пішла до Тамари та запропонувала поділити суму на дві частини та сказала, що колодязь таким чином буде для нас обох. Сусідка сказала, що це хороша ідея, але в останній момент відмовилась давати гроші, мовляв, в неї їх немає.
Мій син Назар запропонував їй віддавати гроші поступово. Проте й цього разу Тамара відмовилась, сказала, що краще буде ходити до спільного джерела.
Назар узявся до роботи, коли справа була завершена, я дуже раділа, що мені тепер не доведеться ходити по воду на інший край села.
Не встиг син поїхати, як сусідка зачастила до мене у двір та почала брати воду з мого колодязя. Гроші не дала, а колодязем користується. Поки я нічого не говорила, Тамара все приходила і приходила, так ще й невістку свою напоумила брати воду з мого колодязя.
Я не могла сама розв’язати це питання та попросила сина мені допомогти. Назар як тільки приїхав, відразу пішов до Тамари, щоб поговорити. Став вимагати віддати свою частку за колодязь або припинити ходити сюди. Тим більше, що вона казала ніби їй цей колодязь не потрібний та вона краще ходитиме до джерела. Тамара назвала нас скупердяями та вони з сином сильно посварилися.
Мені дивно з тієї жінки. Тамара живе зі своїми дітьми, грошей кури не клюють, а тут таку підлість влаштувала. До того часу, поки в моєму дворі поставили колодязь, ми добре ладнали, а тепер відносини зіпсувалися.
Наступного дня наче ні в чому не бувало вони знову занадилися у мій двір по воду. Тут я вже не витримала та сказала Тамарі все, що про неї думаю. Я так розхвилювалася, що у мене підскочив тиск.
Потрібно було діяти рішуче. Син повісив замок на колодязь, сказав Тамарі, що мій двір це приватна власність та якщо вони не припинять топтати своїми ногами траву на ньому, то я маю повне право поскаржитися на них дільничому.
