**Потяг у нове життя**
Оля прокинулась й прислухалася. По тиші в хаті зрозуміла, що Максима немає вдома. Вона підвелася, потягнулася й пішла до кухні. На столі лежала записка: «Вибач, забув попередити вчора. До обіду буду на роботі».
Оля усміхнулася, зім’яла папірець і шпурнула у смітник. Вона давно підозрювала, що в Максима є хтось. Його вічно немає вдома, вони давно перестали розмовляти по душі, та й просто балакали рідко. Донька вийшла заміж і поїхала з чоловіком у військове містечко. Лише видимість сім’ї.
У кімнаті задзвонив телефон. Мар’яна.
— Що робиш? — запитала єдина близька подруга ще зі школи.
— Нічого. Тільки прокинулася.
— Слухай, погода чудова, весна, сонечко. Пройдемося по магазинам? Так хочеться чогось гарного та яскравого. Сподіваюся, в тебе немає планів?
— Ніяких. Максим на роботі.
— У вихідний? Гаразд, приведи себе до ладу, вдягнися відповідно, за годину я за тобою заїду. — І Мар’яна відключилася.
Оля поставила на плиту чайник і пішла до ванної. Ходити з Мар’яною по магазинах їй подобалось. У тій був наметаний око. Вона вміла серед тисячі речей знайти саме те, що треба. У Олі розбігалися очі, вона не знала, що обрати, а Мар’яна, немов чарівниця, діставала звідкись плаття ідеального фасону, розміру й якості.
Вона вчила Олю, що по магазинах треба ходити у повному параді, щоб продавці бачили не селючку, а пані. Тоді вони пропонуватимуть найкраще. Як не дивно, це працювало. Без покупок вони ніколи не йшли геть.
Оля підмалювалася, вбралася, глянула у дзеркало й залишилася задоволена. Шопінг чудово підіймає настрій. А їй це зараз якраз потрібно.
Через десять хвилин подзвонила Мар’яна й повідомила, що під’їхала.
— Привіт. Ти щось конкретне хочеш подивитися? — запитала Оля, сідаючи поруч із подругою в її «Тойоту».
— Ні. Мають завезти нову колекцію, а минулорічну розпродають із знижками. Весна. Відчуваєш, подруго? — весело сказала Мар’яна.
— Максим мене вб’є. Ми ж копимо на відпустку…
— Не вб’є. Зріж бирки, викинь чеки, назви суму вдвоє меншу.
— Ага, а витрачу вдвоє більше.
— В мене є один перевірений спосіб, як усунути пильність чоловіка.
— Який? — зацікавилася Оля.
— Дізнаєшся.
Мар’яна була огрядною жінкою. Не повною, а саме огрядною, з високою грудьми, крутими стегнами й вузькою талією. У неї були виразні карі очі, пухкі губи й густе темне волосся до плечей. Чоловіки озиралися на неї.
Оля була протилежністю. Невисока, струнка, з русявим хвилястим волоссям і зеленими очима. У джинсах її можна було прийняти за дівчинку. Поруч із Мар’яною вона почувалася маленькою й ніяковою.
Якщо Мар’яна підходила до продавців, ті одразу намагалися їй догодити, пропонували найкраще. І вона милостиво дарувала їм королівську усмішку. У Олі так не виходило. Продавці розмовляли з нею зверхньо— Привіт, мамо, — Лариса обняла її, а військовий, що ніс чемодан, посміхнувся й сказав: «Схоже, тепер ви не самотні».
