Повернення було пізнім: Соломія вже все вирішила
Богдан із понурим виразом обмотував спагеті на виделку. Соломія, спостерігаючи, силкувалася не показувати тривогу, але не витримала:
— Несмачно, Богдане?
Він лише похмурився і мовчки продовжив їсти.
— Я ж усе зробила за рецептом…
— Нормально, — буркнув він, не піднімаючи очей.
— То в чому справа? Що трапилось?
Богдан різко відкинув виделку, голосно видихнув і почав метушитись по кухні.
— Усе набридло! — випалив він. — Життя перетворилось на болото! Робота — дім — ти у халаті — каша — дитина. Це не життя, це каторга!
Соломія завмерла. Його слова били гірше за ляпаса. Він продовжував:
— Подивись на себе! Була гарна, а тепер… — він замовк, шукаючи слово. — Господиня, та ще й втомлена. У Лесі чоловіка дружина — вогонь: і у декреті, і в зал, і гроші заробляє, і виглядати встигає!
— У них бабуся допомагає, а ти у вихідні висипаєшся. Мені просто неколи, — тихо пояснила Соломія.
— Завжди у тебе причини! А по факту — ти просто сіла мені на шию і деградуєш. Мені потрібен простір! Перепочинок! Я з’їжджаю. Сам. Не знаю, на скільки. Можливо — назавжди.
— А як же Іванко?
— Я платитиму, як треба. Навідуватимусь теж. Ти без допомоги не залишишся.
Богдан підвівся. Соломія, ніби прокинувшись, кинулася йому напереріз:
— А мій перепочинок? Я не людина? Чому лише тобі можна втекти від турбот?!
Він підійшов близько, у голосі — роздратування:
— Ти — мати! І крапка. Сиди зі своєю дитиною.
Цими словами він вийшов, залишивши за собою тяжку тишу. Соломія лишилася сидіти на кухні, ридаючи. В голові гуло: як жити далі? Так, Богдан був холодним, але він хоч був. І підтримка, і стабільність — усе розліталося.
Він пішов, навіть не попрощавшись із сином. Було очевидно — прямував до своєї холостяцької хатинки.
Першу ніч Соломія не змкнула очей, але вранці, виснажена до краю, вирішила: не буде принижуватись і благати повернутися. Сама впорається.
І впоралась. Несподівано — стало легше. Не треба було прибирати за чоловіком, задовольняти його вимоги, прати купу білизни. Гроші Богдан надсилав — економила, але вистачало.
Біль був лише у душі. Особливо коли побачила у соцмережах, як Богдан розважається з якоюсь жінкою, усміхаючись у камеру. Подруга намагалася підтримати: «Такий тобі не потрібен». А потім приїхала мати — спеціально взяла відпустку. Мовчки допомагала, не засуджуючи, але іншІ коли зима розтопила сніги, Соломія зрозуміла, що її серце теж відтаяло.
