Сьогодні в мене на душі важко. Хочу записати історію, яка сталася зі мною.
Гарненька Олеся Коваль зі Львова зібралася заміж. У КПІ всі й гадали, що саме ця синьоока одногрупниця вискочить заміж першою.
Та вибір дівчини всій шокував її нареченим став наш професор, доктор філології, який до того був одружений довгі роки. Але кого це колись зупиняло?
Ще й різниця у тридцять років нічого страшного, чи не так?
Начиталася дурниць у тій своїй мережі! лютувала бабуся Олесі. Дивись, що вигадала він же старший за твого батька!
То й що? уперто відповідала онука, якій подобалася увага професора. Зараз це модно!
Ось саме тому й страшно! Ще собі татуювання на обличчі зроби теж модно! Напиши на лобі великими літерами: «Дура» тобі пасуватиме!
І зроблю! сміялася Олеся. Якраз до весілля!
«Боже, що за покоління… сумно думала Ганна Іванівна, дивлячись, як дівчина вертиться перед дзеркалом. Нічого святого…»
Ти ж бувала в нього вдома! Чаю з його дружиною пила! намагалася пробудити совість у онуки бабуся. Не соромно?
А чого мені соромитися? Я що, винна, що він у мене закохався? А ходила тому, що так прийнято допомагати студентам з дипломом!
Допомогла б і пішла з Богом! А ти прямо до їхнього ліжка! До подружнього, між іншим!
Яка ж ти зануда, бабцю! відрізала Олеся. І стара, як нафталін! Зараз час нового!
Спати з жиночим чоловіком це, по-твому, нове? Розчарую тебе це називається зовсім інакше! голос Ганни Іванівни став різким. І не кажи, що кохаєш його ні за що не повірю!
Олеся фуркнула і пішла до себе: завтра закоханий професор запросив її на ювілей колеги.
Це мав бути їхній перший вихід разом у світ. Та й взагалі треба ж колись починати!
Вони вже жили разем у знятій квартирі: професор нещодавно пішов від дружини й подав на розлучення. А сьогодні дівчина приїхала додому за сукнею на свято.
Наступного дня у кавярні, побачивши Олесю поруч із лисим Богданом Петровичем, професура й доценти трохи притихнули.
Особливо їхні дружини адже всі вони добре знай
