Повернення додому
У старій хаті на околиці села Вербівка, загубленого серед поліських лісів, пахло пилом і надією. Оксана, трясучись у старенькому автобусі по розбитій дорозі, відчувала, як їй нудить. Пилюка забивала легені, а серце стискалося від туги. Навіщо вона взагалі на це наважилася? Жити одній у сільській хаті, да ще й у її стані — чисте божевілля. Але рішення було прийняте, і шляху назад не було.
Оксана хворіла вже третій рік. Останній візит до лікаря приніс слабку надію: лікування допомагало, але ніхто не знав, надовго чи ні. «З вашим діагнозом все непередбачувано», — сухо сказав доктор. Оксана не сперечалася. Життя давно втратило смак. З чоловіком, Іваном, вони жили під одним дахом, але стали чужими. Коли хвороба накрила її, він і зовсім віддалися, ніби вже шукав заміну, щоб не лишитися самотнім. Кохання померло давно, і Оксана змирилася.
Але вчора сталося щось, що перевернуло все. Повернувшись із лікарні, знесилена, ледве пересуваючи ноги, вона застала у їхній тісній квартирі п’яний гомін. Іван, святкуючи початок відпустки, привів усю свою бригаду. Густий тютюновий дим, лайка, запах перегару пропитали кожен куток. Оксана пішла до парку, блукала годинами, але, повернувшись, знайшла лише сміття, порожні пляшки та хропучого чоловіка. Ввечері він, отямившись, потягнувся за новою порцією горілки. Оксана спробувала заговорити, але почула у відповідь грубість:
— Квартира моя, зрозуміла? Завод мені давав. Хочу — п’ю, хочу — гуляю. А ти тут ніхто!
«Хто я тут?» — думала Оксана, ковтаючи сльози. Її робота, скромна і низькооплачувана, не варта була того, щоб за неї триматися. «Завтра звільнюсь і поїду, — вирішила вона. — У село, у батьківську хату. Хоч доживу свої дні в тиші, без п’яних галасів».
Хата зустріла її запахом старого дерева й сушених трав. Серце занило від спогадів. Після смерті матері вона була тут лише раз, на похоронах. Але хата виглядала доглянутим — мабуть, сусіди пильнували. Ключ, як і в дитинстві, лежав під дощечкою ґанку. Замок заскрипів, але піддався. Оксана увійшла, вдихнула запилений повітря і прошепотіла:
— Здоровенькі були, хато.
Дошки відповіли скрипом, ніби вітали господиню. Вона розчинила віконниці, впускаючи сонячне світло, і, переодягнувшись, пішла до криниці по воду. Там її зустріла сусідка Ганна.
— Оксанко, це ж ти? — схопилася за груди жінка. — Повернулася! Мій Василь за хатою доглядав, не дарма, виходить. Молодець, що приїхала. Приходь увечері, повечеряємо!
Оксана відмила вікна, витерла пил, вичистила підлогу до блиску. Хата ожила, задихала теплом. Втома навалилася важким тягарем — хвороба нагадувала про себе. Але Оксана вирішила розтопити піч, щоб вигнати сирість. Ввечері, у сусідів, за простим вечерею вона розповіла про свою біду, а Ганна, вислухавши, похитала головою:
— Приїхала — і правильно. Тут тобі раді, Вербівка — рідна. А що помирати зібралася — кинь! Влаштуєшся на пошту, у нас листоноша потрібен. Село невеличке, обійдеш із задоволенням. І до баби Марійки зайди, вона трави дасть. Усе лихо від нервів, сама знаєш. А у нас тут спокій і благодать.
Оксана засинала з усмішкою, думаючи про доброту сусідів. Вранці її розбудила дивна енергія — бажання жити, творити, чого не було роками. Поснідавши, вона пішла влаштовуватися на пошту. Гроші зайвими не бувають, та й сидіти без діла не хотілося. Ідучи сільськими вуличками, вона ловила погляди сусідів. Кожен зупинявся, посміхався, бажав здоров’я.
— Добридень! — відповідала Оксана, відчуваючи тепло в душі.
Літо змінилося осінню. Робота листоноші стала радістю: неспішно обійти село, зазирнути у кожен двір, перекинутися словом. Повітря, чисте й п’янке, наповнювало легені. Оксана відчувала спокій, якого не знала в місті. Щоки їй порожевіли, обличчя стало свіжим, як стигла яблуня. Трав’яні відвари від баби Марійки допомагали: Оксана спала міцно, їла з апетитом, а слабкість відступала.
Хвороба відпустила. Оксана прожила у Вербівці ще багато років, оточена теплом рідної хати й добрими людьми. Щастя, виявляється, не потребує багато чого — лише спокою в душі, затишку старих стін і відчуття, що ти потрібен. А хвороба? Вона й справді була від нервів, як і всі біди.
