Ось історія, переказана по-нашому:
Батько назвав доньку Зоряною, бо народилась вона в морозний зимовий день, коли сніг падав великими пухкими пластівцями.
Такі ж ніжні й чисті, як моя донечка, думав Тарас, їдучи до пологового будинку, де дружина Олена тільки-но народила. Розумів, що тепер клопотів прибачиться.
Олені імя сподобалося, і дівчинка вийшла справді як зірочка світленька, з ясними очима.
Зоряна зростала в теплі й турботі. Батьки обожнювали свою «Зірку», так ласкаво називав її тато. Ходила в садочок, вже майбать шість, але вважала себе дорослою. Хоча сусідка баба Галя, що жила навпроти, завжди кликала її «малечею».
Я вже не мала! заперечувала Зоряна, а баба Галя лише посміхалася.
Одного вечора дівчинці не спалося. Лежала в ліжечку й прислухалася до розмови батьків. Не спеціально підслуховувала, але так виходило, що перед сном завжди довідувалася щось цікаве.
Мама з татом говорили про вагітність. Усім у родині було відомо, що скоро зявиться хлопчик. Зоряна вже придумала йому імя Андрійко, бо в садочку був хлопчик Андрій, і виховательки його хвалили. Тож вона вважала, що всі Андрії хороші.
Батьки обговорювали якесь «кесарево». Дівчинка почула, як тато говорив:
Чув, що після такої операції дитина може трохи відставати в розвитку. Та й тобі доведеться лягати в лікарню раніше. На кого залишимо Зоряночку?
Тарасе, завчасно не варто хвилюватися, відповіла Олена.
Зоряна не зрозуміла, що таке «кесарево», а потім сон очі зімкнув.
Наступного разу вона знову не могла заснути й почула, як батьки говорять про її день народження.
Купимо донечці золоті сережки, у неї вже й вуха проколоті, пропонувала Олена.
Не знаю, чи не рано так дорого дарувати, сумнівався Тарас.
Не рано! Скоро зявиться братик, і вона стане старшою сестрою. Вже підшукала маленькі, гарні.
Зоряна зраділа й швидко заснула. До дня народження час тягнувся повільно. Напередодні вона заснула відразу адже завтра свято!
Донечко, з днем народження, привітала мама, тримаючись за живіт, і простягнула синю коробочку.
Тато стояв поряд і посміхався.
З днем народження, наша Зіронько! скрикнув він, а вона вже розкрила коробку й радісно зітхнула.
Але тут мама раптом зігнулася від болю.
Тарасе, швидше заводи машину, їдемо до лікарні! Забіжи до баби Галі, Зоряночку з нею залишимо.
Дівчинці стало ніби кривдко. У неї свято, а тут такі справи, та ще й у баби Гали ночувати. Вона вирішила: не піде до сусідки, хай та сама приходить.
Батьки поїхали. Баба Галя годувала Зоряну, приходила до них увесь день, але ввечері втомилася:
Вже сил нема ходити туди-сюди. Іди до мене, переночуєш. Як тато повернеться, забере.
Дівчинка хотіла заперечити, але в квартирі вже смеркло, тож погодилася.
Тато прийшов лише вранці. Похмурий, з погаслими очима.
Що з Оленою? скрикнула баба Галя.
Тарас лише кивнув, у горлі стояв ком.
Тату, а де Андрійко?
Помер разом із мамою, прошепотів він.
Того дня тато, який ніколи не дозволяв спати в їхньому ліжку, сам уклав доньку поруч. Загорнув у ковдру, а вона лежала на маминому боці, нерухомо. Раніше, коли тато працював уночі, мама завжди пускала її до себе.
Похорон Зоряна майже не памятала. Спочатку вони з татом поїхали до лікарні. Поки він ходив, велів їй гратися у скверику під вікнами. Потім вона подивилася на маму білу, з заплющеними очима. Андрійка біля неї не було.
Після похорону вона раптом зрозуміла, що втратила одну сережку. Страшенно засмутилася де ж могла загубити? Плакала, бо це був подарунок від мами.
Минуло три місяці. Тарас не знавав спокою. Він нікому не розповідав, що того дня відмовився від сина. Хлопчик був живий, і завідувачка пологового відділення умовляла його:
Ви впевнені, що хочете залишити сина? Розумію, ви у шоці, але можна знайти вихід може, є бабусі, чи можна найняти няню. Та й забирати його негайно не обовязково.
У мене шестирічна донька. Немає в мене грошей на няню, а бабусь немає. Самому сидіти з малям теж не вийде треба працювати й годувати доньку.
Ви потім пожалкуєте. Але буде пізно інформацію про дитину вам ніхто не дасть. Як хотіли назвати сина?
Андрієм, Михайлом. Донька так хотіла.
І ось настав час, коли Тарас не витримав. Вирішив піти до завідувачки. Але та була непохитна жодних даних не надала, хоч він і благав. У пригніченому стані вийшов із лікарні.
Невже не зміг би викрутитися з сином? Навіть сусіди допомогли би
Його наздогнала медсестра.
Я дещо знаю про вашого сина.
Він підвів на неї сподіваючий погляд.
Тієї ночі, коли померла ваша дружина, народила інша жінка. Дитина народилася мертвою, а коли вона відійшла від наркозу, їй принесли вашого сина, вирішивши, що так буде краще.
