На превеликий жаль, з моєю першою дружиною сімейне життя не склалося. Вона народила мені сина. Коли нашій дитині був рочок, вона покинула нас. Як виявилося, увесь цей час вона таємно зустрічалася з іншим чоловіком. А тільки я вивів її на чисту воду, Наталя навіть не стала нічого пояснювати, зібрала речі та пішла до нього.
Мої батьки проживали далеко від нас, тому для свого синочка я найняв няню, а сам тим часом працював на роботі. Життя продовжувалось, тож ніколи було опускати руки. Згодом у моєму житті таки з’явилася інша жінка – брюнетка з чудовою фігурою. Ірина була як дівчина з картинки. Вона від початку запевнила мене, ніби дуже любить дітей. Я навіть зрадів цьому. Через пів року ми з нею з’їхалися. Потреби в няні більше не було, тож я подякував їй та відпустив. За Петром тепер приглядала Ірина.
Однак я помітив, що з появою Ірини мій син змінився. Завжди активний та життєрадісний Петрик вже не біг до порога, щоб зустрічати мене з роботи, не радів моєму приходу, не хотів гратися. Він тихенько сидів у куточку. Я одразу запитав Ірини, в чому річ. На що отримав відповідь, мовляв, все добре, це в нього вікове. Сину на той час було шість років. Але краще не ставало, навіть навпаки – ситуація погіршувалася. Син годинами не виходив зі своєї кімнати, не ішов зі мною на контакт, а просто сидів і мовчки перебирав свої іграшки.
Я вирішив перевірити, що насправді відбувається за час моєї відсутності вдома. Тому повернувся додому швидше, а на сходах зустрів свого сина, який ледь волік важку сумку з продуктами. А дружина тим часом з подружкою пила чай на кухні. На моє питання, чому син ішов по продукти, вона відповіла, нібито змалечку привчає його бути справжнім чоловіком.
Тоді я покликав сина на розмову. Він не міг стримати своїх сліз і сказав, що кожного ранку тітка Ірина дає йому цілий список справ на день. В його обов’язки входить винести сміття, купити продукти та замести в хаті. І все це він має виконати до мого приходу. По-іншому Ірина покарає його та здасть в дитячий будинок. І син простягнув мені список справ, який, очевидно, не встиг опинитися в смітнику.
Тоді я зрозумів, хто така насправді Ірина. Скажу одразу, що всю їжу ми замовляли з кафе, адже вона сказала, що не любить стояти на кухні. Тож, по факту, її нічого в хаті не обходило. Тоді я вирішив поговорити з Іриною. Після цього вона зібрала свої речі та пішла, а я навіть не став її тримати.
Вже наступного дня я повернув у дім няню та зрозумів – ніякі жінки не вартують того, щоб мій син відчував себе нещасним. Бо Петро – найцінніше, що в мене є.
