Повернувся із заробітків — а в своїй хаті чужий
Олег приїхав із Німеччини до рідної Чернігова пізно ввечері. Як завжди, першим ділом завітав до мами. Ганна Михайлівна міцно обняла сина:
— Ой, скільки ж літ, скільки зим, Олежку! Так за тобою нудила! Ну що, заробив багато?
— Та як завжди, — усміхнувся чоловік. — Поки їхав, зрозумів: нащо знімати чужу хату, якщо я вдома рідко? Краще платити за свою, хай і в кредит, але свою.
— Правду кажеш, — згодно кивнула мати. — Тобі вже двадцять сім, пора і про родину думати. А там — діти. Без свого кута нікуди.
За місяць Олег купив однушку у новобудові, облаштував по-своєму — все як душа бажала. Ключі, на всяк випадок, залишив матері, а сам знову вирушив за кордон.
Але лише він перетнув границю, Ганна Михайлівна віддала ключі своїй доньці — Марійці. Та старша за Олега на пару років, ніде не працює, завжди в боргах, живе в очікуванні багатого панича.
— Трохи поживе, заробить, на ноги встане, — думка матері. — Що тут поганого?
Та даремно сподівалася. За чотири місяці Марійка не то що не встала на ноги — ще глибше влізла у борги. Коли прийшов час виїжджати, вона просто змінила замки. Щоб ніхто, включаючи Олега, не зміг її виселити.
Коли Олег повернувся і спробував відчинити двері — ключ не підійшов. Він остовпів.
— Що за чортівня? — пробурчав і одразу поїхав до матері.
Та несміливо зізналася, що впустила Марійку, але не знала, що та замки міняла. Олег закипів:
— Одне діло — пустила пожити, без мого відома. Але щоб замки міняти? І що, вона не збирається виїжджати?
— Я пропонувала до себе, — виправдовувалася мати. — Але вона відмовилась…
Наступного дня Олег викликав дільничного. Двері вскрили. Заяву на сестру він подавати не став, але розмова вийшла гіркою.
— Міг би й у матері пожити, — холодно кинула Марійка. — Тобі все одно скоро знову за кордон. А мені треба влаштувати особисте життя.
— Не для цього я квартиру купував, — різко відповів Олег. — Веди женихів у орендоване. Іди працюй і закрий свої кредити.
— Та без тебе розберусь! Одружись спершу, порадник!
Зібравши речі, Марійка виїхала. Відносини між братом і сестрою розірвалися. Олег не сумував — давно зрозумів: Марійці від родини потрібні лише гроші.
Минуло кілька місяців. У Ганни Михайлівни — дача, город. Олег, у відпустці, вирішив допомогти матері з урожаєм. І — хто б міг подумати — на ділянці зустрів Марійку.
— Отакої, братику, — з єхидною посмішкою промовила вона. — Що, сумління заїло, вирішив буряків накопити?
— Краще скажи, нащо приїхала? Грошей знову треба?
— Мама мені квартиру купила, — не моргнувши оком, оголосила Марійка. — За мої старання.
— Що?! Яку ще квартиру?
— Двушку у новобудові. З меблями. В кредит. Мама оформила на себе.
Олег поблід. Він згадав, як пахав на будівництві за кордоном, як збирав на перший внесок… А Марійці — на таці?
Він нічого не сказав. Допоміг із городом і поїхав. Але в серці стиснуло.
За тиждень Марійка сама написала братові. Балконні двері зламалися — просила полагодити. Олег погодився: цікаво було подивитися на її «палац». Квартира виявилася звичайною, гіршою за його власну.
— Фурнітура вилетіла, — констатував він. — Треба деталь замовити.
— Сам замов. І в мами грошей візьми, — байдуже кинула Марійка.
— Ти жартуєш?! Мати тобі квартиру купила, обставила, а ти навіть дрібниці не купиш?
— Просто ти заздриш. Мама мене більше любить. Усе, можеш іти!
Олег вийшов, не промовивши ні слова. Того ж дня заблокував її номер. Більше не хотів ні дзвінків, ні зустрічей.
— Нехай живуть, як хочуть, — вирішив він. — Я свою путь знаю. І більше нікому ключів не залишу.
