Тридцятип’ятирічна Вероніка натішитись не могла, що врешті-решт вони з чоловіком виплатили кредит і тепер можуть почувати себе вільними щасливими людьми та ще й у трикімнатній квартирі. Відсвяткувати вирішили у бабусі, завдяки якій вони тепер і мають велику власну квартиру, адже колись вона подарувала молодятам свою однокімнатну… Купили її улюблений торт і поїхали радувати стареньку. Та виявилося, що радіти немає чому – тепер їх обов’язком є допомогти бабусі поставити на ноги ще одну її онуку!
На весілля Вероніки та Дмитра, бабуся нареченої презентувала молодятам щедрий подарунок — однокімнатну квартиру. Перші роки молодята там і проживали. Там народилась їх донька, там пройшов і декрет Вероніки. Вийшовши після декретної відпустки на роботу, дружина вмовила чоловіка обміняти їх житло на інше – трохи більше і з доплатою. Дитина підростала і для сім’ї хотілося вже більше простору. Чоловік Вероніки погодився відразу, він розумів, що з часом дівчинка захоче окремої кімнати.
Знайшли хороший варіант – трикімнатну. І ціна досить вигідна. Було страшно, але молода сім’я наважилась. Продали свою однокімнатну, взяли ще частину кредиту і реалізували свої плани.
Вероніка часто сиділа з дитиною на лікарняних, адже на початках всі діти часто хворіють, Дмитро шукав підробіток, окрім основної роботи, а згодом знайшов роботу зі значно кращою оплатою. Коли взагалі не справлялись – підключалися батьки, хтось няньчив дитину, хтось допомагав грошима. Але справились! Кредит вдалося виплатити навіть передчасно.
Звичайно, значний внесок в купівлю трикімнатної квартири зробив бабусин весільний подарунок. Без нього молода сім’я ще довго збирала б гроші на перший внесок. І про це Вероніка з Дмитром ніколи не забували. Вони завжди приїжджали до старенької в гості, допомагали їй в усьому, в чому була потреба. І не втомлювались дякувати бабусі за подароване житло.
До слова, старенькій вже за вісімдесят, але з вигляду вона досить енергійна та активна і запевняє всіх, що чудово себе почуває. Відмовляється від допомоги дітей та внуків і, не зважаючи на свій вік, перебуває в здоровому глузді. Принаймні так здавалося Вероніці до нещодавніх пір.
Останню виплату по кредиту вирішили відсвяткувати з бабусею. Старенька тішилась за внуків, за тортом з чаєм вітала їх, давала свої мудрі настанови по облаштуванню житла. А Вероніка з Дмитром все не переставали дякувати…
Коли вже зібралися їхати додому, бабуся мовила: – Мені спокійно, що у вас вже є свій дах над головою, що ви вже стали на ноги. Але тепер, Вероніко, я хочу допомогти Оленці, весілля в неї скоро, вагітна вона, і живуть в орендованому будинку. Верни, будь ласка, мені однокімнатну квартиру, щоб я змогла її Олені подарувати.
Олена – двоюрідна сестра Вероніки, донька маминого брата. Їй двадцять п’ять і живе вона з хлопцем. Про її вагітність Вероніка дізналась від бабусі, але пара вже подала заяву до РАГСу. Справді власного житла вона не має, але Вероніка не розраховувала, що їй доведеться дарувати однокімнатну квартиру двоюрідній сестрі.
Бабуся завжди хотіла допомогти дівчатам стати на ноги… Але як – верни квартиру? Чому допомога одній коштом іншої? Вероніка була приголомшена! Вона не розуміла чому вона з чоловіком має бути причетна до Олениного життя!
Старенька не хотіла ту саму квартиру, що дарувала Вероніці, вона розуміла, що та квартира давно продана, але пояснила Вероніці, що житло має бути в якомусь хорошому районі, бажано неподалік станції метро… «Може в кредит візьміть, ви ж свій вже виплатили. Або придумайте щось, але Олені потрібно допомогти!» – додала на останок бабуся.
Повністю вибиті з колії Вероніка з Дмитром почали радитись з батьками, на що ті просто розводять руками, мовляв: «бабця вже не при здоровому глузді, сама не розуміє, що говорить», радять просто не звертати уваги.
І Вероніка рада б не реагувати, але річ у тому, що бабуся вже повідомила Олену про запланований подарунок – квартиру! Про що також постійно нагадує і Вероніці. Телефонує, запитує, контролює процес, так би мовити.
Невже Вероніці з чоловіком доведеться брати ще один кредит? Невже вона щось винна своїй двоюрідній сестрі?
