Мене звати Олександра і мені 28 років. Разом зі своїм цивільним чоловіком ми орендували двокімнатну квартиру. Обставини наші склались наступним чином: наші почуття охололи і ми вирішили розійтись. Жили ми разом протягом 5-ти років. Як раптом вирішили розійтись…
Це був для мене удар, так як я не знала що мені робити та куди податись. Квартира була орендована і я залишилася без житла, тому що самотужки потягнути оплату за двохкімнатну квартиру я не зможу. Власного транспорту для пересування в мене не було. Моя робота великого заробітку нажаль не приносила мені. І я вирішила, що потрібно щось робити. Моє рішення насправді було дуже просте, я подумала що найкращий варіант поїхати як мої знайомі закордон, на заробітки.
Я через одну свою знайому вирішила поїхати в Італію. Тоді для мене це був єдиний вихід. Я хотіла водночас трохи розвіятись і змінити повністю навколишнє середовище, а також заробити грошей для того аби купити собі житло і вже по трохи облаштовуватись в своїй країні.
Так ось поїхала я до Італії, більшість роботи в Італії пов’язана з доглядом за людьми похилого віку. В моєму випадку це був чоловік під 50. Він не був немічним і повністю міг обслуговувати себе самостійно. У нього не було дружини, вони розійшлися ще в молодому віці. Він мав двох дорослих дітей: син та донька. З сином та донькою я познайомилася, вони були дуже привітними, одразу виділили кімнату в домі їхнього батька, скзаали що за необхідності можу звертатись до них. В домі див лише Стефаніо, я та куховарка з прибиральницею.
Ви запитаєте певне що ж робила я? Я проводила весь час із Стефаніо. Гуляла з ним, читала його улюблені твори, приносила їсти, допомагала прийняти ванну, і таке інше. Я була у якості його “доглядальниці”. Хоча було багато речей які він міг робити самостійно, проте робив вигляд, що не може.
Через деякий час я помітила, що він проявляє до мене неабияку симпатію, що направду мене насторожило. На вигляд Стефаніо дати 50 років не можливо було. Він виглядав дуже гарно та солідно. Проте стосунки з різницею в 20 років мене не влаштовували. Мої батьки не зрозуміли б однозначно. І були б праві абсолютно!
Проте інтерес до мене поглиблювався і я почала помічати натяки на стосунки. Я вирішила, що затрималася дещо тут і пора повертатись додому… Я наважилася повідомити про це Стафаніо, на що отримала відповіль: “Ні! Ти залишишся тут!” ТОді я поговорила з його дітьми, які теж були проти, тому що для них важливе щастя батька. А його щастя вони вбачали на той час в мені.
За певний період часу мені вдалося познайомитися з однією парою з України, які допомогли мені і влаштували все аби я могла втекти та поїхати додому. По приїзду додому я почувала себе не дуже добре…як виявилося я була вже вагітна. Уявити тільки їхала “доглядальницею” для чоловіка похилого віку, а приїхала з дитиною від нього. Не могла я себе захистити там як слід!
Мої батьки прийняли мене, адже нічого не вдієш, як вже таке трапилося. А дитина ні в чому не винна!
За деякий час мене розшукав Стефаніо, в цьому йому допомогли його вже дорослі діти… Він приїхав до нас і попросив аби я стала його дружиною.. Він хотів виховувати нашу спільну доньку і аби я теж була поруч… Я ж цього не хотіла… Але мама мене вмовила, так як думати варто не тільки про себе, а про майбутнє уже існуючої дитини…
Не знаю досі чи правильно я вчинила чи ні! Але зробила це заради своєї дитини!
