Того дня я поверталася додому з роботи, був короткий день, у мене був чудовий настрій. Я планувала піти до магазину й приготувати святкову вечерю для себе й свого чоловіка. Донька поїхала до табору, тож ми були самі. Проходячи повз сусідній будинок, я помітила біля паркану свого сусіда дідуся Макара. Дідусь був якийсь не такий, як завше, неначе помолодшав, урочистий весь такий.
– Дорого дня, діду Макар, ви сьогодні такі красиві неначе у вас свято. Справжній іменинник.
– Доброго дня доню, та я не просто іменинник, у мене ювілей, мені ж сьогодні вісімдесят. – відповів мені сусід.
– Я вас вітаю, дай Боже здоров’я. То ви гостей чекаєте? – запитала.
– Та сподіваюся, що син зможе приїхати, а може й онучки навідають. Хоч вони вже кілька днів не телефонують. – з якимось жалем, сказав дід Макар.
– Та не хвилюйтеся, може вони сюрприз вам готують. – заспокоїла я старенького.
– Може й так, сподіваюся. – посміхнувся сусід.
Я попрощалася й поспішила додому. Поки бігала до магазину, готувала, весь час думала про ювілей сусіда. Згадала, що у батька скоро також свято, потрібно про подарунок потурбуватися.
Весь цей час я поглядала у вікно, та так і не побачила машини сусідового сина чи онучок. Може пропустила й не помітила.
Коли мій Сергій повернувся з роботи у мене вже було все приготовлено. Поки чоловік мив руки та переодягався, я йому розповіла про свято діда Макара. Сергій подивився у вікно.
– Слухай, а в діда й досі горить світло, може підемо привітаємо, а то не гарно, що нікого в нього не було. Все ж таки такий день.
Я швиденько взяла приготовлені страви на тацю й ми пішли на сусіднє подвір’я. Постукали й дід одразу відкрив. Ми привітали його зі святом, він з радістю запросив нас до столу. Виявилося, що ні син, ні онучки до нього не тільки не приїхали, а й навіть не зателефонували. До пізньої ночі ми просиділи в сусіда. Ми з чоловіком слухали, а дідусь розповідав про своє життя.
Повернувшись додому, ми довго обговорювали цю ситуацію. Пообіцявши, що ніколи не створимо таку ситуацію для своїх батьків. Не дай Боже до такого дожити, щоб рідні діти й онуки забули про своїх батьків.
