Вчора наше село Микитинці облетіла неприємна новина. Син Івана Федоровича продає будинок…з літнім батьком в додачу. Син Єгор в батьків був один. Після закінчення навчання поїхав підкорювати столицю, там одружився й залишився жити.
До батьків приїздив рідко, раз на рік. Показати онуків й поїсти сільських страв. Коли не стало матері, Марії Степанівни, Єгор приїхав, влаштував похорон. Все зробив по людськи. З того часу батька став навідувати частіше, привозив продукти, а під час відпустки допомагав батькові по господарству.
Від смерті матері минуло 10 років. Єгор вирішив відкрити свою справу-будівельний магазин. Взяв кредит, справи спочатку йшли добре. Молодий чоловік став справжнім бізнесменом. А потім Україну охопив той вірус з Китаю. Почався локдаун. У багатьох тоді почалася криза. Потрібні були гроші. Син вирішив продати батьківську хату в селі.
Село у нас велике, будинки гарні, високі, з родючою землею та добрими сусідами. Іван Федорович переписав будинок на сина ще 4 роки тому, тому проблем з документами не виникло. Була інша проблема. Батько в жодному разі не хотів їхати жити в столицю до сина. Не стільки не хотів, як невістка крутила носом, бо не хотіла жити в одній квартирі зі старим дідом, якому потрібна вже допомога.
Потім Єгор запропонував ще один варіант…
Батьку, може, ти поїдеш жити у будинок для літніх людей? Там добре тобі буде, компанія, спілкування. Належний догляд…Ми з Ритою будемо до тебе навідуватися.
Іван Федорович від цих слів не міг стримати слів…
Все згадав, як їхній єдиний синочок Єгорчик любив своїх маму й тата. Як любив батька, чекав його в садочку, писав листи з табору … Яким добрим і людяним ріс їхній син. Правду кажуть люди: “Старість покаже, яких ти вростив дітей”.
Куди ж зникло все це, чому не залишилася в цьому будинку любов,повага, підтримка, все те, чого вчили маленького Єгора батьки? А залишився старий, непотрібний батько…
