Нещодавно пережила історію, від якої досі неприємно. Два місяці тому я стала мамою. Народила з допомогою кесаревого розтину. Так склалося.
Саме в цей час під час прогулянки треба було зайти в банк для оплати певних рахунків. Я була з коляскою, підняти яку мені самотужки було не під силу через застереження лікаря. На моє прикре здивування, всередину увійти мені було вкрай важко. Сходи були доволі стрімкі. Пандус давно розвалився, і ніхто його не полагодив.
Я розгублено стояла на вулиці і не знала, що мені робити. В кого шукати допомогу. Постукала у вікно установи.
З приміщення виглянула молода працівниця і запитала трохи незадоволеним голосом, що потрібно.
Сказала, що мені конче треба оплатити певні рахунки, але я не можу піднятися сходами з коляскою.
Працівниця банку зміряла мене з ніг до голови і зверхньо сказала, що вона не зобов’язана коляски носити – в неї є своє робоче місце. За нею зачинилися двері.
На щастя, поряд проходив мужчина, якого я попросила допомогти мені. Він не відмовив. Так я увійшла в банк разом з візочком.
Оплатила все, що планувала і постала перед проблемою виходу на вулицю. Довелося чекати на допомогу.
Саме в цей момент проходила залом та ж дівчина, що виглянула до мене на вулицю. Вона скептично глянула на мене і вже грубим тоном зробила зауваження:
-Гляньте, як ви наслідили своєю коляскою!
Я оглянулася і побачила дві мокрі смужки від коліс на плитковій підлозі. Всього лиш. Бо на вулиці трохи накрапало.
Правда, в цей момент на мене звернули увагу всі присутні і одна з жінок запропонувала допомогу. Так я вибралася з приміщення банку, після відвідин якого було неприємно на душі. Адже вимоги до клієнтів банківські працівники виставляють. А от самі не думають про зручності для відвідувачів. Жаль, що так.
Подумала, що в перспективі треба знайти в місті інше відділення, щоб уникнути таких неприємних ситуацій. Думаю, що не я перша.
