Правда, що стискає все всередині
Розвішуючи свіжовипраний одяг на мотузці у дворі, Тетяна почула тихе схлипування й заглянула за паркан. Там біля її двору сиділа маленька сусідська дівчинка Марічка восьмирічна, але виглядала зовсім худенькою, ніби їй шість.
Марічко, знову тебе образили? Іди до мене, лагідно промовила Тетяна, відсунувши стару дошку в паркані; дівчинка часто перебігала до неї.
Мама вигнала, сказала: «йди геть», і просто виставила мене за двері. Вони там з дядьком Миколою святкують, крізь сльози розповідала Марічка.
Ходімо, зараз Ліля і Михайлик їдять, то й тебе погодуємо, кликала Тетяна.
Тетяна вже не раз рятувала Марічку від матеріної жорстокості. Добре, що жили поруч, через паркана. Забирала дівчинку до себе і відпускала лише тоді, як її мати Олена вгамовувалась.
Марічка часто заздрила Лілі й Михайлику. У тітки Тетяни й її чоловіка панувала любов і затишок, дітей не сварили, а сімейна атмосфера була теплою й щирою. Марічка відчувала це гостро їй ніби камінь тиснув груди, щеміло від того, що в сусідів усе інакше, і їй так хотілося бути частиною цієї доброти.
А вдома на Марічку чекало лише гучне: «Не чіпай!», «Прибирай!», «Полий город!», «Мий підлогу!» Мати народила дівчинку без чоловіка, казали «Дівка з дитиною», і чомусь відразу відчула до неї холод. Колись була жива бабуся мати Олени, вона любила внучку й сама доглядала. Але бабуся хворіла, а потім померла, і Марічці виповнилось шість.
З того часу почалися важкі дні. Мати роздратована тим, що сама, постійно шукала чоловіка. Олена працювала прибиральницею на автопарку, там майже всі працівники були чоловіки. Якось прийшов на роботу новий водій Микола. Дуже швидко між ним і Оленою почались стосунки.
Микола розлучений, має сина й сплачує на нього аліменти. Олена відразу покликала його жити, і Микола був радий дах над головою, адже його вигнала колишня дружина. Олена обожнювала Миколу, крутиться біля нього, а дочку свою ігнорувала, примушувала працювати, часто давала по шиї, могла й злегка вдарити.
Не будеш мене слухати віддам тебе в дитбудинок! грозилася Олена.
Марічка не мала сил возитися з сараєм чи городом, за це теж діставалось. Вона сідала під кущ смородини біля паркану й тихо плакала. Тетяна, якщо бачила її, забирала до себе. Марічка росла замкненою, соромязливою.
Сусіди й знайомі, всі в селі, знали Олену й засуджували за ставлення до дочки. А Тетяна не мовчала, але Олена пустила чутки:
Що ви слухаєте ту Тетяну, вона око поклала на мого Миколу, через те й вигадує, ніби ми ображаємо Марічку.
Олена й Микола часто святкували, напивалися, тоді Марічка втікала на ніч до сусідів. Тетяна дуже співчувала їй.
Час минає, Марічка добре вчиться, підростає. Після завершення девятого класу хоче їхати до міста, вступати до медичного коледжу. Мати строго каже:
Йди працювати, вже доросла, нема чого мені на шию сідати, Марічка вибігає з дому, адже плакати вдома їй не дозволено.
Трошки заспокоївшись, Марічка йде до Тетяни, розповідає їй про свою біду. Ліля й Михайлик вже теж навчаються в місті. Тетяна не витримала, пішла до Олени:
Олено, ти що, не мати, а якась нечисть! Люди для дітей стараються, а ти свою дочку гониш зі світу білого. Совість, хоч елементарна, мусить бути! Куди її заженеш працювати вона добре закінчила школу, майже відмінно! Це твоя дитина! Згадай, ще сама до неї прибіжиш на старість.
Ти хто така, розказуєш? Олена розкричалась. За своїми дивися, а не за моєю Марічкою. Вона тільки бігає до тебе й на мене жаліється.
Олено, зупинись. Микола свого сина в місто відправив вчитись, хоч із ними не живе, а ти знущаєшся над Марічкою. Отямся!
Олена кричала й лаялась, але потім зморена впала на диван.
Ну так, я сувора, ображаю, але для її ж добра щоб росла не така, як я. Не привела сорому. Ладно, нехай іде й поступає, махнула рукою.
Марічка легко вступає до медичного коледжу у великому районному місті. Радість її безмежна. Трохи соромиться, що вдягнена скромно, але дівчата з сіл її не осуджують. Додому приїжджає рідко.
Їхати їй не хочеться ні до матері, ні до вітчима. Але канікули, мусить їхати. Першим ділом біжить до Тетяни та завжди приймає тепло, годує, розпитує, чоловік її теж ставиться з турботою.
А в Олени свої проблеми Микола закрутив роман з молодшою, почав гуляти. Олена нервує, свариться. Якось прийшла Марічка, а мати тільки й сказала:
Чого приїхала? Тут не до тебе, на шиї не сидітимеш Канікули маєш іди працюй.
Незабаром Микола прийшов з роботи, почав складати речі.
Куди це ти? Не пущу! кричала Олена, а той тільки єхидно глянув:
Рита чекає дитину я свого малюка не залишу. Це тобі твоя дочка не потрібна, а мені мій син важливий. Своїх не дам ображати. Твоя Марічка навіть не знає, що таке материнська любов, ніби знайшла її під тином. А моя дитина житиме в теплі й любові! сказав і пішов.
Від цих слів Олена була приголомшена. Не мала сили ні кричати, ні плакати. Правда різанула, відібрала дихання.
Марічка все чула, не стала заспокоювати матір. Перед очима в неї пропливали всі образи, яких зазнала за кожен шум у хаті, коли відпочивав вітчим, вона отримувала від матері туману й виганялась надвір. Вітчим ніколи не заступався, з усмішкою спостерігав себе господарем.
На останньому курсі Марічка почала працювати в районній лікарні, заробляла сама, додому не їздила. Мати пила, змарніла, грошей ледве вистачало. З пригніченої дівчинки стала гарною дівчиною вміла працювати відповідально, добридушно ставилась до пацієнтів, її поважали.
Оце вихована, казали, хвалили її матір. Марічка лише усміхалася.
Хто мене виховував? Це тітка Тетяна. Лише їй вдячна за доброту, захист, підтримку і за улюблену професію.
Олена все частіше приводила додому різних пяничок, навіть коли дочка приїжджала, та шокувалась станом матері. Олену давно звільнили з роботи. Переконувати матір було марно вона все глибше йшла у прірву.
Марічка не заплакала від образи
Після закінчення училища Марічка повернулась додому. Олена сиділа сама, зло гляділа:
Чого приїхала? Чи надовго? Їсти нема чого, холодильник відключений. Дай грошей голова болить.
Марічці стало важко дихати, але вона стрималась:
Не переживай. Я закінчила училище з відзнакою, їду у область, буду працювати в обласній лікарні. Часто приїжджати не зможу, трохи грошей висилатиму. Бувай, мамо.
Мати, здається, нічого не зрозуміла за одне їй було важливо знайти, що випити, тому вимагала грошей:
Дай грошей, бо голова болить! Хіба тобі мене не шкода, я ж твоя мати! Що ти за дочка?!
Марічка дістала із кишені декілька гривень, обережно поклала на стіл, тихо закрила за собою двері, постояла, сподіваючись, що мати вибіжить, обійме… Але так і не дочекалася. Повільно пішла до сусідів.
Тетяна зустріла радісно, посадила за стіл.
Сідай, Марічко, разом пообідаємо! чоловік вже чекав.
Ой, мало не забула, Тетяна принесла пакет, це тобі подарунок за відзнаку, і трохи грошей на перші витрати.
Марічка подякувала, розплакалась:
Тітко Тетяно, чому так? За що мама так до мене ставиться, ніби я їй чужа?
Не плач, Марічко, ніжно обійняла її Тетяна. Така вже твоя мама. Не засмучуйся. Зате ти розумниця і красуня, і обовязково будеш щаслива.
Марічка поїхала до обласного міста, працює медсестрою в хірургічному відділенні, там зустріла свою долю молодого лікаря Олега, який закохався у неї з першого погляду. Зовсім скоро вони одружилися. На весіллі поруч із нареченою сиділа Тетяна, раділа щиро.
Олена отримувала від дочки гроші, хвалилася товаришам:
Я таку дочку виховала! Гроші мені присилає, дякує. Я ж її виростила! Тільки на весілля мене не покликала, і дітей не показує. Навіть зятя не бачила…
А згодом, Тетяна знайшла Олену померлою вдома, лежала на підлозі. Скільки так пролежала невідомо. Сусідка занепокоїлась, у дворі була тиша. Марічка з чоловіком поховали Олену, будинок швидко продали. І лише зрідка навідували улюблену тітку Тетяну.
