Ми з чоловіком завжди хотіли мати заміський будинок. Адже весь час жити в місті не хотіли, планували мати своє гніздечко на природі. І нарешті наша мрія стала реальністю. Ми придбали невеличкий сільський будиночок.
Одразу вирішили найняти бригаду з ремонту, щоб все привели до ладу. Приїжджати щодня туди ми не могли, тому люди там працювали самі. Нарешті роботи були закінчені й ми змогли приїхати туди на всі вихідні.
Щойно заїхали на подвір’я та вийшли з машини відчинилася хвіртка й до нас жваво зайшла якась жіночка. На вигляд їй було за шістдесят, хоча активності ще й молоді позаздрять.
– То це ви мої нові сусіди? Я, Ганна Олексіївна, тут зліва від вас живу. Я вже всі очі втомила, вас виглядаючи. Як це ви в нас будинок купили, а з сусідами не познайомилися. Це ж село тут всі один одного знають, всі вітаються, а ви собі просто купили, ремонт зробили й вже заселилися. – здавалося, що вона розмовляє сама з собою, адже ми навіть слова не змогли вставити.
– То заходьте до хати й познайомимося. – скориставшись її паузою сказав мій Сергій.
Ми навіть не знали чого нам це коштуватиме. Ганна Олексіївна виявилася людиною безпардонною, вона поводилася так неначе ми у неї в гостях, а не вона в нас. А ще вона постійно щось розповідала. Ми ледве дочекалися, щоб вона пішла додому, добре, що вона згадала, що ще курей не погодувала.
Та на ранок наша сусідка знову була в нас, навіть не церемонячись зайшла до будинку. Почала вчити нас, що в селі ніхто не спить до обіду, хоча на годиннику була пів на восьму ранку. Ми хотіли відпочити самі, та вона не зважала на наші незадоволені лиця. Рятувало нас від неї лише те, що вона періодично бігла до себе додому попоратися по господарству. Але завжди знаходила причину повернутися до нас. Ми вже знали в якому кінці городу, що краще родить. Де в садку яке дерево потрібно зрізати, яке просто почистити.
Ми сподівалися відпочити, а вийшло навпаки, ми ледве добули там вихідні. Вже в дома в місті почали обдумувати як правильно й необразливо відпровадити від нас набридливу сусідку. Така нагода нам випала на наступну поїздку.
Того тижня я відвідала майже всі магазини з різними рослинами. Накупила багато саджанців кущів та квітів. То ж ми з чоловіком поїхали у свій будиночок. Щойно я почала саджати з’явилася усюдисуща Ганна Олексіївна. Вона одразу взялася вчити мене як правильно це робити. Я ледве дочекалася її відходу. А наступного ранку я помітила, що зникла частина моїх саджанців. Ми вирішили піти до нашої сусідки Ганни, вона ж все знає, то може й це бачила. Уявіть наш стан коли ми побачили наші саджанці на її клумбі. Я прямо запитала, навіщо вона це взяла без дозволу. У неї був просто металевий аргумент. ”Ми ж в селі живемо, тут люди діляться всім, село це одна велика сім’я.”
– Без проблем, тоді поверніть нам тисячу гривень за ці рослини й нехай вони у вас ростуть. – сказала я їй.
Сусідка почала висмикувати рослини й перекидати їх через паркан на нашу ділянку. При цьому кричала які ми скупі, та погрожуючи, що тепер і ноги її в нас не буде. Нас це звичайно більше порадувало ніж засмутило. Але ми погано в те віримо, тому вирішили встановити відео спостереження.
