Маю право на любовь
“Чому мої рідні мене не розуміють?” часто думала Оксана останнім часом, хоча зараз почувалася справді щасливою. Замість того щоб радіти за мене, вони плетуть за моєю спиною плітки та розповідають нісенітниці спільним знайомим.
Оксані пятдесят чотири роки, вона гарна жінка, працює у великому колективі, де її поважають, бо вона там уже багато років, допомагає молоді й загалом дуже доброзичлива.
Життя Оксани з молодості не було безхмарним. У першому шлюбі не пощастило з чоловіком. Що тільки не казала їй мати перед весіллям:
Доню, послухай моєї поради, не виходь за Вовка. З нього доброго чоловіка не вийде. Подивись на його батька той все життя по хатах, з молодих літ так. Ми ж сусіди, все бачимо. Він може й два дні не приходити, а то й три. Бувало, і тиждень десь пропадав, а його мати тоді бігала, шукала його по всьому місту. А коли повертався, кричав на всю вулицю, що вона його ганьбить.
Мам, та це все плітки, відмахувалася Оксана. Навіть якщо щось правда, то Вова ж не винен за батька. Він зовсім інший.
Доню, я тебе попередила. Не спіши, ще встигнеш.
Вже не встигну, відповіла донька й відвернулася до вікна.
Оксанко, та невже ти мати схопилася за голову.
Так, мамо. Ось чому вихожу заміж.
Ой лишечко, матір похитала головою. Я й думала, чому ти так на солоні огірки накинулась, списувала на весняний авітаміноз А тепер що робити будемо?
Готуйся до весілля, твердо сказала Оксана.
А де житимете?
Тут, у нас. Ти ж сама казала, що він безхатній.
Живіть, допоможу, як зможу, але серце моє до Вови не лежить.
Весілля було скромним обидві родини жили на зарплату. Оксана народила сина Данилка, сиділа у декреті. Вова одразу не поладнав з тещею й навіть не намагався. Її присутність його дратувала зранку грюкотить на кухні, не дає виспатися.
Чого твоїй матері спати не хочеться? бурчав він. Вихідний же.
А ти прокидаєшся й одразу біжиш їсти, ось вона й турбується, щоб ми не були голодні, відповідала дружина. Вона мене береже, Данилко погано спить.
Ну й життя: вдома батько пяний галасує, тут теща зранку гамручить, син ревне
А ти як хотів?
Хотів спокою.
Такі розмови повторювалися часто. А потім Оксана почала помічати, що чоловік запізнюється з роботи.
Де ти пропадаєш?
На роботі. Часто з колегами
Проживши майже три роки, Оксана дізналася, що в нього є інша жінка навіть старша за нього на девять років. Спокійна, тиха Вона вигнала його й подала на розлучення.
Довго не могла оговтатися після зради.
Усього три роки разом, а він уже зраджує
Я ж попереджала тебе, казала мати.
Досить, мамо. Я й так все зрозуміла.
Мати допомагала з Данилком: забирала з садка, провожала до школи. Оксана працювала. Після розлучення минуло вже десять років, але вона ні з ким не зустрічалася втратила довіру до чоловіків.
Одного разу колега Наталя запросила її на день народження. У кафе було багато гостей, весело й шумно. До Оксани підійшов чоловік і представився:
Василь, він легенько схилив голову й запросив на танець.
Ви, мабуть, працюєте з Наталею? Бо серед родичів вас не бачив.
Так, ми колеги й дружимо.
Весь вечір він не відходив від неї. Василь був старшим за Оксану на дванадцять років і, головне, ніколи не був одружений. Скромний, доброзичливий, начитаний Провів її додому.
З того дня вони почали зустрічатися. Тоді Оксані було тридцять чотири. Він зробив пропозицію:
Давай одружимося. Досвід у мене невеликий, але треба ж починати.
Оксана погодилася, але спочатку познайомила його з матірю та Данилком.
Ну що, мамо? запитала вона після його візиту.
Що казати? Ввічливий, розумний Подобається. І квартира в нього є, і машина на ногах твердо стоїть.
Одружилися. Вона зрозуміла різницю між минулим і теперішнім шлюбом. Навіть забула, що колись була заміжньою лише син нагадував про першого чоловіка.
Щодня летіла з роботи додому, ніби на крилах. Василь працював у будівельній компанії.
У тридцять вісім Оксана зрозуміла, що вагітна.
Вась, що робитимемо? Данило вже великий, а я
Як що? Народжуємо, усміхнувся він. Хай і після мене щось залишиться.
Народився другий син Ярик. Василь був найщасливішим батьком. Сам купав, годував, укладав спати.
Час минав. Ярик підростав, Данило закінчив школу, вступив до інституту у них був добрий звязок.
Потім Данило одружився, у Оксани зявився онук. Але його дружина, Ірина, трималася осторонь. Як Оксана не намагалася знайти з нею контакт марно.
Не переймайся, заспокоював Василь. Головне, щоб Головне, щоб Данилкові було добре, а свою невістку ти не змусиш любити, як не намагайся.
Роки йшли, життя текла своєю чергою, як раптом одного вечора Василь несподівано впав у квартирі інсульт. Врятувати його не вдалося.
Оксана знову залишилася сама, але цього разу з двома синами. Данило вже мав свою сім’ю, Ярику ж тільки-но виповнилося сімнадцять. Важка жіноча доля, здавалося, знову постукала у двері.
Але одного теплого вересневого вечора, коли вона поверталася з роботи через парк, перед нею несподівано виріс високий чоловік у окулярах.
Вибачте, не помітив, він усміхнувся й рукою відштовхнув гілку, яка ледь не вдарила Оксану по обличчю.
Так у її житті з’явився Борис, архітектор на пенсії, вдоваць, так само самотній, як і вона.
Спочатку просто гуляли парком, потім кав’ярнями, а через рік він запропонував переїхати до нього.
У мене велика квартира, ти будеш господинею, сказав він.
Оксана вагалася.
А мої сини?
Данило дорослий, Ярик майже. Вони тебе не втратять.
Вона погодилася, але коли розповіла про своє рішення Данилові, у трубці раптом пролунав голос Ірини:
Ви зовсім з глузду зїхали? У такому віці!
Оксана лише знизала плечима:
У пятдесят шість життя не закінчується, дочко.
Нарешті вона зрозуміла: її щастя тільки в її руках.
