Яскравий промінь сонця пробився крізь штори, висвітливши напружені обличчя за обіднім столом, але навіть він не зміг розтопити холод, що скував повітря у просторій вітальні.
— Ми з Олею хочемо пожити тут пару років, — Андрій говорив твердо, намагаючись приховати тремтіння в голосі. — Це допоможе нам зібрати на власну квартиру.
Оля, сидячи поруч, нервово перебирала край скатертини. Навпроти Катерина Іванівна, мати Андрія, завмерла з ножем у руці, ніби збиралася розрізати не хліб, а саму ідею. Василь Олегович, бабВасиль Олегович, батько, задумливо потягнув чай, уникаючи їхніх поглядів.
