Я завагітніла в сімнадцять років. Батьки кричали в один голос про Aб0pт. Свати приходили зі ckAндAл0m. Я, мовляв, пcyю їм життя своїм виводком. В них плани на сина. Вони хочуть відправити його на навчання. А тут я. Мене назвали «якоюсь дівкою з вулиці, без освіти, роду та племені». Вони ж корінні столичні жителі.
Віталій вибачався тисячу разів. Мій коханий просив не слухати його батьків. Які слова кохання та підтримки він мені писав! Моє серце тануло, коли я їх читала. Він хотів дитину. Так, йому лише двадцять один. Ну, і що з того? Він вміє гроші заробляти, завжди мріяв про сім’ю та впевнений в своїх почуттях до мене.
Я довірилася Віті. Він не раз доводив мені свою вірність. На нього дійсно можна опертися. Вітя сказав не нервувати і чекати на нього. Він все владнає.
Мій коханий мав певні заощадження. Збирав на наше весілля, але плани різко змінилися. Він намагався знайти квартиру. Затишну, простору, недалеко від його роботи.
Я не могла довго сидіти без діла. Мені двадцять чотири на сім розповідали про мою нікчемність. Мама постійно бідкалася. Я їй життя зруйнувала. «Опозорила перед сусідкою Любою!» Батько казав, що я йому більше не донька. Мої гроші, які мені дала бабуся на випускний, батько забрав собі на автомобіль. А я що? Я завела сторінку в інстаграмі. Розповідала про свою ситуацію. Просила дати мені поради щодо материнства. На жаль, в рідної матері я нічого запитати не могла.
Моя сторінка швидко росла. Я набирала популярність. За три місяці, на мене підписалося сорок тисяч чудових мам та надзвичайно позитивних дівчат. Я отримувала від них багато підтримки. Саме завдяки своїй сторінці я познайомилася з Антоніною.
Вона працювала в приватному садочку. Ця жінка замінила мені маму. Антоніна змогла допомогти нам з житлом. Її знайома, хороший ріелтор, знайшла нам потрібну квартиру за декілька днів. Вітя одразу заплатив за перший і останній місяці. За свою робота ріелтор відмовлялася брати гроші. Просила витрати ті гроші на себе та дитину. Ми не могли залишити цю ситуацію. Хотіли хоч чимось їй віддячити, тому я зробила рекламу на своїй сторінці. Порадила послуги цієї святої жінки. На скільки я знаю, клієнтів в неї стало більше.
Я отримувала непоганий дохід зі своєї сторінки. Вітя працював на одного популярного художника. Був його правою рукою. Цей чоловік колись вів в нього малювання, але покинув нудну роботи заради поклику серця. Петро Ігнатович своїми руками робив ремонт в дитячій кімнаті. Він же її розписував. Господарям квартири сподобався кінцевий варіант. Вони сказали, що тепер їхню квартиру можна продавати втричі дорожче, як музейний експонат.
Нас підтримували зовсім не знайомі нам люди: Антоніна, жінка ріелтор, художник, звичайні люди, які підписалися на мою сторінку. Всі писали і говорили слова підтримки, бажали сил та щастя, пропонували грошову допомогу і тільки наші батьки вважали нас повним розчаруванням.
Бабусі я не наважилася сказати про гроші, які батько присвоїв собі. Не хотіла її засмучувати. Розповідала лише хороше. Хвалилася своєю сторінкою, успіхами Віті. Він вийшов на новий рівень. Організовував виставки в нашому місті. Отримував набагато більше грошей, а ще – корисні знайомства.
Пройшов рік після пологів. Ми подалися підкорювати Одесу. Набридло нам жити в Києві. Ціни в Одесі більші, ніж в Києві. Це для нас стало відкриттям, але здаватися ми не хотіли. Я продовжувала вести свою сторінку. Заробляла на рекламі дитячих речей, іграшок, розповідала про різні набори для творчості. Сторінка приносила багато доходу. Ми жили на широку ногу. Ні в чому собі не відмовляли, але не забували складати на чорний день. Наскладали 200000 тисяч. Гроші берегли. Як не як, а своє житло потрібно купити.
Про мене згадала мама. Вона плAkAлA в телефон. Казала, який гарний внук в неї росте! Копія нашого батька! Просила привезти дитину до них в гості. Я навіть нічого не говорила. Мовчки кинула слухавку. Ця жінка відправляла мене на Aб0pт, kpuчAлA, доводила до нервового 3puвy, ні копійкою не допомогла, не заступилася, коли батько гроші присвоїв. А зараз що? Внука їй привезіть!
Зовсім скоро, мені подзвонили батьки Віті. Він одразу відмовився з ними говорити.
- Просто кинь слухавку. – Казав він.
Я не послухала. Хотіла дізнатися, що їм треба. О, Господи, яка несподіванка! Вони також хочуть спілкуватися з внуком. Просили пробачення, але як вони це робили!
- Ти зрозумій і нас. Ми думали, що ти зіпсуєш життя нашого сина своєю вагітністю. Як хороші батьки, ми захищали його інтереси! Хто ж знав, що ви впораєтеся.
Ні перші, ні другі ніколи не побачать свого внука. Пізно пити «Боржомі», коли нирки відпали.
