Всю життя Сергій мріяв про сина. Навіть ім’я придумав – Тимофій. Але так склалося, що в сім’ї підростали три доньки…
Дружина Олена не сумувала:
— Зате подивись, які в нас красуні! — повторювала вона.
Сергій, усміхаючись, кивав. Безперечно, він дуже любив своїх кмітливих малявок. Однак іноді чоловік відчував легкі уколі заздрості, коли спостерігав, як сусід ганяє м’яча зі своїми синами.
— Та годі тобі, Сергію! Твоя Орися на карате ходить. Б’ється краще за будь-якого хлопчака, — казав йому друг.
Сергій сміявся. Орися у свої десять років і справді була бойовою дівчиною. Її сестри – семирічні близнючки Іванна та Соломія – теж вирізнялися завзятим характером.
Але все ж мрія про сина не полишала чоловіка…
Його доньки теж мали мрію – домашнього улюбленця.
— Ні вже. Я не витримаю вдома вічно гавкотливу істоту, — відмахувався Сергій від прохань дівчаток завести собаку.
— Кіт зіпсує всі шпалери. Хом’яки смердять. Папуга надто галасливий, — відкидав чоловік усі наступні пропозиції.
Дівчатка хмурилися і навіть ображалися.
— Ось у Насті та Лери вдома два собаки живуть! І нічого ж! — обурювалася тихо Орися, але батько був непохитний.
— Щось придумаємо, — втішала всіх Соломія, яка не звикла здаватися.
Наближався День Народження Сергія. Дівчатка сиділи в кімнаті Орисі й сперечалися, що подарувати татові.
— Термос? Набір для гоління?
— Та ні ж! Усе це надто банально!
— Сама тоді думай, якщо така розумна! А ми листівку намалюємо! Два дні лишилось до свята!
— Теж мені, дитячий садок, молодша група! Подарунок має бути несподіваним і пам’ятним! Так мама каже.
Обговорення тривало вже пів години й загрожувало перерости в бійку, як раптом пролунав телефонний дзвінок:
— Орисю, ви сміття не забули винести? — поцікавилася мама.
— Звісно… не забули. Все винесли. А ти вже їдеш додому? — не моргнувши оком, збрехала Орися. І, переконавшись, що мама буде не скоро, швидко почала збиратися.
— Ми з тобою! — підтримали сестру близнючки.
— Ну що ми, з одним сміттєвим пакетом усі втрьох підемо? — насупилася Орися.
Однак за кілька хвилин уся компанія вже вийшла з під’їзду.
— Чуєте? Здається, там, біля смітника, — тихо сказала Іванна.
Дівчатка теж завмерли й кивнули. Підійшовши ближче, вони зрозуміли, що зі сміттєвих баків долинає жалібне нявкання.
— Ну не могли ж туди кота запхати? — невпевнено мовила Орися.
Соломія лише знизала плечима й почала енергійно викидати пакети, якими був наповнений сміттєвий контейнер.
Сестри, скривившись, почали допомагати їй. Ніби почувши, що порятунок близько, кіт видав відчайдушний зойк.
— Сподіваюся, він не кинеться на нас звідти. І чому він досі не виліз? Застряг чи що? — кряхтіла Орися, перехилившись через край сміттєвого бака.
З іншого боку енергійно орудували Іванна та Соломія.
За кілька хвилин відповідь на запитання знайшлася:
— Зовсім з глузду з’їхали ці дорослі. Це ж треба було додуматися – кота в сміттєвий пакет запакувати й викинути! — обурювалася Орися, розв’язуючи шурхотливий поліетилен, у якому сидів переляканий рудий кіт.
— Гарний який і ласкавий! Як можна було викинути бідолаху? — зітхнула Іванна.
Кіт одразу заліз дівчинці на руки й притиснувся, тремтячи від страху.
— Що це ви тут влаштували, бандитки малолітні? Усе сміття на дорогу випотрошили! От я вашим батькам поскаржуся. Іч, розвагу придумали, поки батька й матері вдома нема! — обурювалася на все подвір’я баба Параска.
Сперечатися з грізною жінкою було марно. Вона стрімко наближалася до дівчаток, незважаючи на свій поважний вік.
— Тікаймо, — скомандувала тут же Орися.
І сестри кинулися до під’їзду. Вслід їм лунали грізні вигуки баби Параски.
— Уф, здається, обійшлося, — видихнула Соломія, зачиняючи вхідні двері.
— Ще поскаржиться. Ось побачите. Пам’ятаєте, як ми вікно в під’їзді розбили? Так вона тут як тут опинилася й татові того ж вечора доповіла, — хмикнула Орися, згадуючи їхні витівки.
Сергій тим часом повертався додому з роботи. Настрій був чудовий. Попереду вихідні та День Народження. Він з дитинства любив це свято й радий був провести його в колі сім’ї.
Раптом поруч із ним з’явилася циганка:
— Несподіваний подарунок тебе чекає, дорогий! Радий будеш, сміятися будеш! — швидко сказала вона, доторкнувшись до руки чоловіка, і одразу пішла геть.
«Дивні якісь пішли ворожки. Раніше просили ручку позолотити», — усміхнувся про себе Сергій і, не надавши словам циганки жодного значення, поспішив додому…
Вдома тим часом тривало жваве обговорення:
— А мама що даруватиме? Дізналися? — спитала Орися в сестричок, але ті лише знизали плечима.
— Я спитала, але мама сказала, що це сюрприз. Усе дізнаємося, коли час настане, — відповіла Соломія.
І це було дивно. Адже мама зазвичай завжди готувалася до татового свята разом із ними.
— Я бачила, як вона в подарунковий конверт щось складала. Може, путівку до санаторію? Пам’ятаєте, вони мріяли про спільний відпочинок? — задумливо сказала Іванна.
— Можливо. Але наш сюрприз теж буде не гіршим. Та й запам’ятається надовго й стане повною несподіванкою для тата, — захихотіла Орися.
— Головне, щоб він його раніше часу не виявив, — притиснула палець до губів Соломія.
Тут у двері подзвонили, і дівчатка кинулися відчиняти. На порозі стояли батьки.
— Щось ви сьогодні якісь надто тихі. Ану, зізнавайтеся, що влаштували цього разу, — сказала Олена, прискіпливо розглядаючи дочок.
Але сестри запевнили, що все в повному порядку.
— Навіть сміття винесли! — відзвітувала Орися.
— От і добре. А у ванній чому так мокро? — уточнила мати, наближаючись до раковини.
Дівчатка перезирнулися.
— Вибач, мамочко, хотіла футболку випрати. Забруднила трохи, — опустила очі Іванна.
— Ні дня без пригод! — засміявся Сергій. У нього був чудовий настрій.
Дівчатка швидко розійшлися по кімнатах і без зайвих умовлянь лягли спати.
— Підростає команда… Дивись, які слухняні сьогодні. Мабуть, сюрприз мені готують, — усміхнувся Сергій, цілуючи дружину.
— Більше схоже на затишшя перед бурею, — з сумнівом мовила Олена. Надто добре вона знала своїх дочок…
Вони вже лягли спати, коли з кімнати Орисі почувся якийсь шум.
— Мені здалося, хтось нявкав, — крізь сон прошепотів Сергій.
Коли вони зайшли до дитячої, Орися сиділа разом із Соломією:
— Страшний сон приснився, але зараз усе гаразд. Я посплю з Орисею, добре? — тихо мовила дівчинка.
— Звісно, люба. Точно наша допомога не потрібна? — уточнила Олена.
Сестри закивали головами, і решта ночі минула спокійно…
Напередодні Дня Народження Сергій спав погано. Йому снилися якісь кошмари про руду циганку. Вона нявкала й дивилася на нього яскраво-зеленими очима.
Нарешті чоловік розплющив очі й завмер. Просто в нього на грудях сиділо руде чудовисько й свердлило його поглядом!
— Няв, — привітав монстр Сергія.
— Аааа, — вирвалося в чоловіка.
Олена тут же підскочила, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Що? Що це? — нарешті, заїкаючись, мовив іменинник, витріщившись на рудого кота, який уже намагався влаштуватися в нього в ногах.
Олена здивовано кліпала очима.
— Ой, тату! Ти вже побачив наш сюрприз! — намагаючись говорити якомога бадьоріше, до кімнати ввійшла Орися.
За нею підтяглися близнючки:
— З Днем Народження, таточку! Ми вирішили зробити тобі пам’ятний подарунок. Знайомся з Пузиком. Він дуже добрий, спокійний і вихований кіт.
До речі, він уже другий день живе в нас, і ви його навіть не помітили. Всі дивани цілі й шпалери теж, — навперебій говорили Іванна та Соломія.
Олена засміялася, дивлячись, як Сергій хапає ротом повітря.
— Ти, головне, не хвилюйся, тату. Мама тобі зараз путівку до санаторію подарує, і ви добре відпочинете далеко від нас. А ми тут упораємося самі, — випалила Орися.
— Який санаторій? Зачекайте, дівчатка, — Олена здивовано подивилася на дочок.
— Але ж твій подарунок у конверті не поїздка на відпочинок? Я сама бачила, — прийшла на допомогу сестрі Іванна.
Олена нервово засміялася.
— Здається, у цьому домі нічого неможливо приховати, — промовила вона нарешті.
— Але що мені тепер робити з цим звіром? — розгублено спитав Сергій, розглядаючи, як кіт тихенько муркоче в нього в ногах.
— Розумієш, тату, це сталося випадково. Ми вийшли на подвір’я й знайшли кота в пакеті… у сміттєвому баку. А потім з’явилася баба Параска. Вона так кричала. Ну, ти сам знаєш, як вона вміє… — почала Орися.
— Ми злякалися й побігли щодуху додому, — авторитетно додала Соломія.
— Усе якось само вийшло, і кіт опинився в нас удома. Але не викидати ж його знову на смітник? Ми його навіть помили й привели до ладу. Він дуже спокійний і терплячий, — зі слізьми на очах мовила Іванна.
Сергій зітхнув. У голові чомусь спливли слова циганки про несподіваний подарунок.
— Та вже… Подаруночок вийшов що треба, — тихо мовив він, розглядаючи всю чесну компанію.
— Любий, можливо, дівчатка мають рацію. Кота справді шкода. Скільки йому довелося пережити. А на вигляд він дуже спокійний і ласкавий, — прийшла на допомогу дочкам мати.
Сергій зітхнув, обдумуючи ситуацію.
— Він і мишей нам ловитиме. Впевнена! — виклала залізний аргумент Соломія.
— Але в нас ніколи не було мишей, — сумно озираючись, мовив Сергій.
— Усяке може статися, я цими днями чула якесь шарудіння за стіною, — підтримала сестру Іванна.
— Гаразд, бандитки. Подивимося ще, як ви будете поводитися далі. Ну і, звісно, на поведінку Пузика теж подивимося, — засміявся Сергій.
— А чому Пузик? — вирішила уточнити Олена.
— Чули б ви, як він смішно муркоче, коли його гладиш по животу, — усміхнулися дівчатка.
— А все-таки, що за подарунок був у конверті? — вирішила уточнити Іванна.
Олена трохи зніяковіла. Потім принесла чоловікові невелику коробку, у якій лежав конверт.
— Не може бути! — схвильовано мовив чоловік, розглядаючи вміст конверта.
Він був не в силах стримати сліз…
*****
— Звісно, братик – це чудово. Але, мені здається, наш Пузик теж справив на тата незабутнє враження, — шепотіла ввечері Іванна сестрі, лежачи в ліжку.
— Наш Пузик справжній зрадник. Два дні він спав із нами, а сьогодні перебрався до батьків, — насупилася Соломія.
— Та годі тобі. Це ж усе-таки татів кіт, — захихотіла Іванна.
Сергій лежав щасливий у ліжку й прислухався до муркотіння Пузика.
— Який заспокійливий звук. І чому ми раніше не завели кота? Не розумію, — прошепотів він, притискаючи до себе дружину.
— Насолоджуйся тишею і спокоєм, скоро в цьому домі буде не до сну, — засміялася Олена.
— Знаєш, мені навіть не віриться, що в нас з’явиться син! Дякую, люба, це найкращий подарунок! — усміхнувшись, мовив Сергій і заплющив очі від щастя.
