Знаєте, інколи кажуть на жінок – мати-зозуля, але це не завжди так, я ж знаю батька-зозулю. Хоча, він не заслуговує називатися батьком.
З Людою Дмитро одружився вже у досить зрілому віці, однак життя у них ні дня не було. Людмила була дуже доброю та хорошою дівчиною з звичайної родини.
Дівчина й сама не розуміла чим же її так привабив Дмитро, коли в той час всі навкруги відмовляли її від стосунків з ним. А вона не слухала, вважала, що справжнє кохання переможе негативні слова людей. Помилялася…
З перших днів подружнього життя Дмитро випивав і піднімав руку на дружину. Терпіла дівчина майже півроку, а потім не могла більше, але й Дмитро родини не хотів. Зібрав речі і подався геть.
Ще за кілька місяців жінка народила дитину. Сина. Хлопчик був недоношеним і мав певні відхилення в показниках здоровя. Ще б пак, половину вагітності батько лупцював маму, то й дитинка була кволенькою.
Людмила цілі дні і ночі молилася, щоб її дитина жила і виздоровіла і вже через рік-півтори її син не відрізнявся від інших діток. Такий же активний та веселий хлопчик, як його однолітки.
Жили вони з мамою вдвох, а на вихідні їздили до бабусі і дідуся. Батько Дмитро ж жодного разу не поцікавився дитиною, хоча при розлучені Людмила йому сказала про сина.
Хлопчик виріс, вивчився і почав розвивати свій бізнес. Так як вони з мамою жили бідно – ще з шкільних часів він вирішив, що буде гарно заробляти та забезпечить мамі абсолютно усе.
У двадцять сім років Ростислав, син Людмили та Дмитра мав свій власний бізнес. Він відкрив мережу станцій технічного обслуговування автомобілів. Багато людей отримали робочі місця завдяки Ростиславу.
Весь час Ростислав багато працював, і ні – не фізично, він зовсім не крутив гайки і болтики в машинах, а працював він розумово – створював бізнес-плани та стратегії розвитку.
При цьому, син Людмили постійно допомагав бідним діткам, які потребували коштів на лікування. Так, одного разу журналістка попросила взяти у чоловіка коротеньке інтерв’ю, яке згодом розмістила на першій шпальті районної газети.
З першої сторінки на людей поглядав добрий та усміхнений хлопець, а збоку розміщувався самий текст статті. Там були вказані його прізвище, ім’я та по-батькові, те чим займається, цікавить і основне – як допомагає дітям.
Також була написана і історія життя Ростислава з мамою, та те, що батько знущався з мами, а сином і зовсім ніколи не цікавився. Більше того – син батька ніколи в житті не бачив.
Ростислав просив усіх не байдужих і тих, хто має змогу чи бажання – допомагати діткам, які потребують дорогих ліків та лікування.
Дмитро почитав також цю і вирішив, що якщо його син має купу грошей – то йому варто налагодити з ним контакт і познайомитися. Чоловік вже був не молодий, то ж працювати йому ставало все важче, а випити і закусити завжди хотілося.
Дмитро прийшов до будинку Людмили і постукав в двері, відчинив Ростислав. Дмитро сказав:
– Синку, це я – твій тато.
Ростислав глянув на нього і гримнув дверима прямісінько перед носом старого.
