НА ВСЯКИЙ ВИПАДОК
Ганна глянула на схлипуючу колегу, зітхнула і повернулася до свого компютера, швидко набиравши щось на клавіатурі.
Черства ти, Ганю, почула за спиною голос Оксани, завідуючої відділом.
Я? Чого ж ти так вирішила?
Бо якщо у тебе в житті все ладом, це ж не значить, що й в інших так буде. Бачиш же, дівчина страждає пожаліла б, чи що. Може підказала б щось. Досвідом поділилася.
Я? От саме, що ділилася! Тобі, Оксанко, цього знати не судилось, а нашій Надійці, мабуть, ще й менше сподобається. Я пять років тому вже давала їй поради, коли вона з тими ліхтарями під очима на роботу ходила. Тоді казала, що сама впала, не той київський мужик руку підняв тоді ще той третій утік і Надійка залишалася сама. Як я підбадьорила її, так же ще й крайня лишилася.
Потім колеги пояснили: марно, Надя й так усе найліпше знає. Я ж наче заздрісна, у щастя її втрутилася. Трохи пізніше бігала вона до ворожки привороти, закляття, а вже кілька років у психолога травми проходить. Та що з того, як сценарій не міняється тільки імена в чоловіків різні.
Тому, вибачайте, але носовички підставляти і зітхати я більше не буду.
Невже тобі, Ганю, не жаль Надю? сіла поруч за обіднім столом Марічка, пухленька, завжди весела, а сьогодні і вона з кислою міною.
Марічко, чого ви до мене вчепилися?
Та ладно! вперлася рукою в бік Ірина, проходячи повз, у Ганусі все гарно: чоловік її Михайло, мов мед, і годує, і одягає, і любить їй не зрозуміти, як воно залишитиcя самій із дитиною і без всілякої допомоги.
Ще ті аліменти з того татуся спробуй вибий
Та не треба було народжувати взагалі ще й від кого, буркнула найстарша у відділі, Ганна Петрівна, яку всі дівчата кликали бабцею Ганною. Правда Ганнуся каже скільки разів Надя вже плакала? Той їй вагітній мізки сушив…
Жінки кружком стояли біля Надії, давали поради одна гучніше за іншу.
А Надя, знехотя витерши сльози, різко піднялась сильна і незалежна, прийняла рішення. З села маму викликала допомагати з малим, собі чубчик наростила, брови підбила, вії причепила, вже мало не сережку в ніс ставила, та весь відділ відрадив.
Нічого-нічого, Надю, він ще покається, підбадьорювали її дівчата.
Не буде він ні шкодувати, ні плакати, тихо сказала Ганна, більше до себе, але її почули.
Як це? Поясни! насторожилися колеги, вже трохи підвипивши ввечері.
А так, що не буде. І їй ще такого ж знайде. Рано чи пізно.
Тобі легко твій Михайло не такий
Мій Михайло золотий не бє, не пє, не гуляє, любит сильно…
Думаєш, не гуляє? Всі вони однакові…
Побачимо, чи не відведуть твого Михайла!
А поїхали до тебе, перевіримо хіба ти нас запросиш? Побоїшся, що когось захоче
Поїхали!
От і їдемо всі до Ганни перевіряти, який у неї Михайло, сміється Ірина.
З галасом прийшли до мене додому кухню обсіли, сміються, щось готують.
Давайте швидко щось наготуємо, а Михайло твій прийде, підморгнули.
Не поспішайте примхливий він у їжі, та й не зїсть багато, віджартувалася я, та ось-ось буде.
Потрохи всі розійшлися по домівках, залишилися тільки Надія, Оксана й Марічка.
Пили чай на моїй затишній кухоньці, про щось теревенили, та все ж метушилися трохи чекали мого Михайла.
Тут і двері грюкнули.
Михайло, Михасю мій, лапочка, заспівала я, визирнувши в коридор. Дівчата замовкли і занервували, коли в хату зайшов високий симпатичний хлопець.
І тут до всіх дійшло: “Чоловік-то значно молодший за Ганну!”
Знайомтесь, це мій Остап, кажу.
Колеги округлили очі: “Який ще Остап?..”
Це мій син, Остапчик. Як там наш Василь, Остапчику? Все добре з ним?
Та, мамо, йому потрібен спокій. Завтра вже бігати буде, головне, не давай йому чухати шов…
Дівчата аж зашарілилися.
Ми, мабуть, підемо
Стоп! Я вас іще з Василем не познайомила, тільки тихо, він після операції Остап і Людмила, невістка моя, возили його до ветлікарні, поки я на роботі була. Кастрували, бо вже все вдома позначив… Заходьте.
Ось він, мій Василь спить, моя дитинка…
Жінки від сміху ледве не впали.
Ганю, то ж кіт!
Авжеж, кіт. А хто ви думали?
А чоловік?
Немає в мене чоловіка. А ви самі придумали мій чоловік Василь я раз сказала, що у мене чудовий Василь, мене не дослухали, самі собі все надумали.
Я ж заміж вийшла перший раз зарано, оте перше кохання, не закінчила навчання, Остапчика народила. Три роки з чоловіком помучилися й розійшлися. Батьки виручили.
Другий раз уже ближче до тридцяти заміжня стала чоловік хороший, плани будував: діти, все таке а сина, типу, у військове училище хай там росте, а Оксанка каже: Йди-но чоловіка до його матері, а сина самій залиш. Для нього чужі діти не рідні були, хоч сам із чужим батьком ріс. Розбіглись.
Довший час з Остапом вдвох жили. Втретє наважилась, хоч розуміла вже не наречена років двадцять. Чоловік за ревнощі мені ледь синця під оком не поставив. А мій Остап з 6 років на карате ходив, і я з ним інколи тренувалась…
Одного разу не стерпілося мені, так піддала тому ревнивцю, що відразу пішли різними дорогами.
Остап одружився, мені стало нудно, завела Василя кота. Живемо собі удвох. На кіно є з ким сходити, на відпочинок теж, ніхто не мучить, не дістає.
Іноді смачно готую, гості приходять, всі тішаться ніхто нікого не ображає.
Остап довго питав: чому ж не живем з чоловіком?
А навіщо? Ми дорослі люди, кожен має своє життя, свої звички. Ось у брата по-іншому уже тридцять років разом із дружиною, як одне ціле, а я не так. Не буду себе ламати заради галочки заміжня.
Я з Василем прекрасно, нічого більше й треба.
Правда, Васильку, красунчик ти мій, я ж казала: лише попробуй ще раз метити будеш без прикрас!
Пішли додому дівчата мовчазні, особливо задумалась Надійка.
Та не змогла Надя так, як я. Минув місяць вже щебече про нового кавалера, на роботу букети тягне.
Я з бабцею Ганною переглянулися й усміхнулися.
Як там твій Семен, лапа в нормі?
Та все добре, Ганнусю. На прогулянці, видно, наколов, але вже майже зажило, як на собаці, пробач, Господи…
Внуки приїжджали, кажуть: Бабуся, на виставку Семена покажемо. Та яке там, мені і так спокійно. У Надії, бачу, все налагодилося.
Так, Ганно Петрівно! Хтось заводить котів, а хтось чоловіків…
Ну, хто на що спроможний. Може цього разу пощастить?
Хотілось би…
Про що шепочетеся?
Та от, Надійко, бажаємо тобі щастя, хай цього разу все буде гаразд!
Дівчата, я все розумію, як це збоку виглядає, але не можу я сама
Та нам яке діло? Кожна свого щастя коваль!
Я вже, сідаючи в стареньку Ладу, голос Надії почула.
Ганю, ти підкажеш, як з котами поводитися? Кого краще кота чи кицьку?
Іди вже, тебе чекають Як що тоді поговоримо, засміялася я.
Я так, на всяк випадок
День той закарбувався мені ще надовго. А головне, я зрозумів: найважливіше зберігати власний спокій і вміти будувати щастя на основі свого досвіду, не зважаючи на чужі поради й плітки. І тоді життя буде саме твоїм.
