– Добрий вечір, громадяни, сусідка знизу скаржиться на шум і крики з вашої квартири, – на порозі стояв дільничний, – Дозвольте пройти.
– Звичайно, – тремтячим голосом промовила Оля, – заходьте, тільки зараз дитину заспокою.
Насправді Оля тремтіла не через візит поліції, а тому, що її знову побив чоловік. Цього разу через те, що вона вилила всю горілку в унітаз. Андрій, знайшовши це, розлютився:
– Я мужик, маю право розслабитися після роботи! Ти сидиш у своєму декреті, відпочиваєш, а я на будівництві впарююся! Іди купи мені пляшку!
– Не піду, – відповіла Оля, – Ти щодня п’яний, син тебе вже боїться. Денисові рік, а він вже стільки побачив! Годі пити, Андрію!
Під несамовиті крики дитини матір знову побили. Шум почула сусідка Марія Іванівна і, як завжди, зробила те, до чого звикла – викликала поліцію.
Марія Іванівна була знатною пані. Не сказати, що сусіди її недолюблювали – вони її терпіти не могли. На кожного в будинку незабутня Марія Іванівна колись скаржилась. І не обов’язково в поліцію – були ще й інші організації: адміністрація, управління, навіть органи опіки.
– Знаєте, мені здається, в Сашка з п’ятої квартири мати зовсім не годує – такий худий став, ходить, як жебрак, – дзвонила Марія Іванівна в опіку, – Треба перевірити, бо мати якась задоволена ходить, не інакше як на щось підсіла.
Співробітниця опіки взяла сигнал до відома, пообіцявши «небайдужій громадянці» вжити заходів.
А бідна мати Сашка, схильного до повноти, була в шоці, коли до неї прийшла ціла комісія. Виявилося, що хлопцеві призначили дієту, бо у свої вісім років він важив, як підліток. Дієта допомагала, тому мама і раділа. А що до одягу – хоч Сашко був поважним хлопчиком, але невгамовним, тому штани і футболки на ньому «горіли».
Але Марія Іванівна, звісно, цього не знала, бо не спілкувалася з сусідами і навіть уникала їх.
Старожили розповідали, що колись давно до неї вдерлися злодії, і з тих пір вона перестала довіряти сусідам, вважаючи, що саме через їх наводку злочинці дізналися, що вони з чоловіком зняли гроші на старенькі «Жигулі». Чоловік тоді постраждав у бійці, захищаючи майно, й незабаром помер, а Марія Іванівна так і не оговталася від удару.
Але молоді сусіди, яких було більшість, цього не знали.
– Приберіть за своєю собакою, ось, взяли моду розкидатися кучами! Краще приберіть, а то буде гірше! – кричала Марія Іванівна на молодого сусіда, що вигулював пса ввечері.
– Тобі треба – ти й прибирай, стара панчоха, – фуркнув хлопець.
Великий пес, що залишив купу, загарчав на незнайомку й натягнув повідок, намагаючись дотягнутися до жінки. Марія Іванівна відступила, затаївши в душі обраА вже за декілька місяців Оля з Денисом і Марія Іванівна сиділи за одним столом, пили чай і сміялися, як справжня родина.
