Прокинувся я від тихого стогону мами.
Підвівся, підкрався до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Сашку, принеси мені, будь ласка, водички!
Зараз, мамо! побіг на кухню.
За хвилину повернувся з повною склянкою:
Тримай, мамо, пий!
У цей момент хтось постукав у двері.
Синку, відчини! Мабуть, то бабуся Оленка прийшла.
Увійшла сусідка, міцно тримаючи в руці величезну кухоль.
Як ти, Марічко? доторкнулась долонею до її чола. Та в тебе жар. Я принесла гарячого молочка з маслом, випий.
Я вже випила ліки…
Тобі треба в лікарню. Там і лікування нормальне, й харчування. А у тебе в холодильнику порожньо…
Тітко Олено, я вже всі гривні на ліки витратила, в очах заблищали сльози. Нічого не допомагає.
Лягай у лікарню.
А з ким Сашка залишиться?
А з ким він буде, як тебе не стане? Тобі ще й тридцяти нема, а ти ні чоловіка, ні грошей… лагідно погладила по голові. Ну, не плач!
Тітко Олено, що ж робити?
Все, я зараз дзвоню лікарю, і дістала телефон.
Через хвилину повернулась:
Сказали, приїдуть сьогодні. Як приїдуть Сашка за мною прибіжить.
Вийшла, а я тихо випитав у неї за порогом:
Бабусю Олено, а мама не помре?
Хто ж зна… Треба у Бога попросити. Але ж твоя мама не вірує.
А дідусь-Бог допоможе? в мене виникла нестримна надія.
Сходи до церкви, постав свічку, попроси і Бог допоможе. А я вже пішла.
***
Повернувся я замислений до мами:
Сашку, ти, певно, їсти хочеш А їжі нема. Принеси два стакани.
Коли приніс мама налила молока:
Пий!
Випив, а ще більше захотілося їсти. Мама це одразу помітила. З труднощами підвелась, узяла з полиці гаманець:
Ось сто гривень, сходи, купи два пиріжки, з’їж по дорозі, а я поки щось зготую. Іди вже!
Провела мене до дверей, а сама, тримаючись за стіну, попрямувала на кухню. У холодильнику лишилися консерви, трохи маргарину, на підвіконні дві картоплини з цибулиною.
Суп треба зварити
Закрутилась голова, і мама опустилася на табуретку:
“Що ж це зі мною робиться… Сили зовсім нема. Половина відпустки вже пройшла, грошей майже не лишилося. Якщо на роботу не повернусь, як Сашка до школи збирати? Через місяць ж уже в перший клас. Рідних нема, підтримати нікому. І ця хвороба Треба було раніше йти до лікарні. А тепер якщо покладуть в лікарню хто з Сашком залишиться?”
Зібралась із силами й почала чистити картоплю.
***
Їсти хотілося страшенно, але думки мої про інше:
“Мама вчора навіть не вставала з ліжка А раптом і справді помре? Тітка Олена казала треба в Бога допомоги просити” подумав і повернув у бік церкви.
***
“Вже півроку минуло, як повернувся з фронту, міркував в цей час Василь, йдучи до церкви, спираючись на ціпок. Живим залишився лише дивом. Тепер сам ходжу, хоч і з паличкою. На рани й шрами вже не зважаю. І навіщо я взагалі лишився? Пенсія у мене пристойна, гроші на рахунку лежать, але для чого все це одному?”
Біля церкви стояли жебраки. Василь дістав декілька купюр по 100 гривень, роздав їм:
Помоліться, будь ласка, за моїх загиблих товаришів: Івана і Петра!
Увійшов у храм, купив свічки, запалив, став читати молитву, якої навчив свого часу священник:
Помяни, Господи, слуг Твоїх…
Хрестячись, вимовляв слова, перед очима постали обличчя друзів.
Став біля ікони, пригадав усе життя. Раптом помітив поряд малого хлопця з дешевою свічкою. Той розгублено озирнувся. До нього підійшла бабця:
Давай я допоможу!
Запалила свічку, поставила.
Ось так перехрестись! показала, і скажи Богові, навіщо ти прийшов.
Сашко довго вдивлявся в ікону, потім прошепотів:
Допоможи, дідусю-Боже! Мама дуже хвора. У мене нікого більше нема. Зроби, щоб вона видужала. У неї навіть грошей на ліки нема. А мені ж в школу скоро, а портфеля нема…
Василь, приголомшено дивився на хлопця. Його власні турботи, здавалися вже неважливими, все відійшло на другий план. Хотів би закричати на увесь світ:
“Хіба не знайдеться людей допомогти цій дитині, його мамі на ліки й йому на портфель!”
А хлопчик дивився на ікону й чекав дива.
Хлопче, пішли зі мною! рішуче звернувся Василь.
Куди? злякано подивився хлопчик на сильного, але суворого чоловіка.
Дізнаємось, які ліки твоїй мамі треба й сходимо до аптеки.
Ви, справді?!
Мені дідусь-Бог передав твоє прохання.
Справді? очі хлопця засяяли.
Ходімо! усміхнувся Василь. Як тебе звати?
Сашко.
А мене клич дядьком Василем.
***
У квартирі чулись приглушені голоси мами й сусідки:
Тітко Олено, лікарка отаку купу всього виписала. А у мене лише пятсот гривень залишилось…
Я рішуче відчинив двері. Всі замовкли. З-за краю виглянула мама й тітка Олена, обоє заціпеніли при вигляді незнайомця.
Мамо, які тобі ліки потрібні? Ми з дядьком Василем в аптеку підемо й все купимо.
А хто ви? здивовано запитала Марічка.
Все буде гаразд, усміхнувся у відповідь Василь. Давайте рецепти.
Але ж у мене тільки пятсот гривень…
Ми з Сашком знайдемо кошти, Василь тепло поклав мені руку на плече.
Мамо, давай рецепти!
Марічка простягнула папірці. Чомусь вона відчула: у цього чоловіка, хоч і суворого на вигляд, добре серце.
Марічко, ти що робиш? прошепотіла тітка Олена, коли ми вийшли. Ти ж його зовсім не знаєш.
Мені здається, він добра людина…
Ладно, Марічко, я пішла…
***
Марічка сиділа й чекала на мене разом із цим чоловіком. Вона навіть про хворобу забула.
Двері раптом розчинились я перший вбіг, сяючи:
Мамо, ми все купили! І ще й смаколики до чаю!
В дверях стояв чоловік і теж, як я, усміхався, його обличчя більше не здавалося страшним.
Дякую, вам! сказала мама, вклоняючись. Проходьте!
Василь роззувався з зусиллями, хвилювався. Пройшов на кухню.
Сідайте! запросила мама.
Василь озирнувся, не знаючи, куди подіти ціпок.
Давайте, я поставлю, посміхнулась мама. Вибачте, пригощати й справді, майже немає чим.
Мамо, ми з дядьком Василем всі продукти купили! я дістав з пакету все необхідне.
Та й навіщо ж ви мовила мама, та, глянувши на купу солодощів та свіжу заварку, хутко поставила чайник.
Їй здалося, хвороба відступила, а може, просто не хотілось виглядати слабкою. Наче читаючи її думки, Василь спитав:
Марічко, ви себе недобре почуваєте?
Нічого… Я зараз випю ліки. Що б ми без вас робили?
***
Ми пили чай, їли солодке, а я розповідав про шкільні плани. Всі троє відчували затишок. Але добрі миті минають.
Дякую вам! Василь підвівся, взяв ціпок. Я піду. Вам треба лікуватися.
Вам велике спасибі! мама теж підвелася. І як вам віддячити?!
Василь рушив до виходу, ми з мамою слідом.
Дядьку Василю, ви ще прийдете?
Звісно! Як мама видужає, разом підемо портфель купувати.
***
Василь пішов. Мама забрала зі столу все, вмила посуд.
Синочку, глянь трохи телевізор, а я приляжу.
Лягла і відразу крепко заснула.
***
Минуло два тижні. Хвороба відступила, видно, дорогі ліки допомогли. Маму навіть викликали на роботу з відпустки, терміново закривати місяць. Вона раділа, бо платили за ці дні. Справи краще не ставали, але вже серпень потрібно збирати мене до школи.
У суботу прокинулись, поснідали.
Сашку, збирайся! Підемо до магазину подивимось, що треба до школи.
А гроші дали?
Ще ні, але до наступної суботи видадуть. Я у колеги позичила тисячу, по дорозі ще продукти купимо.
Стали збиратися, як раптом задзвонив домофон.
Хто там? спитала мама.
Марічко, це Василь…
Він ще щось хотів сказати, але мама вже натискала кнопку дверей.
Мамо, хто там? я вибіг з кімнати.
Дядько Василь! мама аж світилася радістю.
Ура!
Він увійшов, все так само з палицею, але як він змінився! Костюм, нова сорочка й стрижка гарна.
Дядьку Василю, я вас чекав! підбіг я.
Я ж обіцяв! підморгнув мені. Доброго дня, Марічко!
Вітаю, Василю!
Знайомий уже “ти” обом сподобалось.
Ви вже збираєтесь? Ходімо!
Куди? мама не встигла оговтатись.
Та ж Сашкові скоро в школу.
Василю, але в мене ж…
Я обіцянку Сашкові дав виконати мушу.
***
Мама завжди обирала найдешевші речі, в який магазин не заходила, бо в нас грошей не було. Родичів також. Про татка мого з коледжу взагалі мова не йде.
А тут поруч чоловік, котрий дивиться на мене з любовю, купує все необхідне до школи, не питаючи ціни, лише радиться з мамою.
І так, набравши повні пакети, повертаємось додому на таксі.
Мама метнулась на кухню.
Марічко, зупинив її Василь, підемо погуляємо всі разом? Десь пообідаємо.
Мамо, підемо! сказав я.
***
Тієї ночі мама довго не спала. Перед очима стояли очі Василя. Її думки сперечались:
“Він некрасивий і шкутильгає”, твердо казав розум.
“Зате він добрий і любить нас”, відповідало серце.
“Він ж старший за тебе років на п’ятнадцять”.
“Ну і що? Він став для Сашка батьком”.
“Ти ще зможеш знайти рівесника… гарного”.
“Не треба мені! Я хочу доброго й надійного”.
“Ти ж мріяла не про такого чоловіка”
“Тепер про такого! Я люблю його!”
***
Вінчання Марії і Василя було саме в тій церкві, де ми з ним познайомились три місяці тому.
Василь з Марічкою стояли перед вівтарем, Василь уже без палички, а я дивився на ікону святого, з яким говорив тоді, щиро промовив:
Дякую тобі, дідусю-Боже!
Ця історія навчила мене, що добро повертається, і якщо вірити та просити, навіть у найнесприятливіші часи до нас обовязково приходить допомога.
