Маленькому Сашку вже було набагато краще, проте лікарі не обіцяли, що все буде прекрасно.
Професорка підійшла до батьків і майже пошепки сказала, що ще потрібно підготувати деякі документи і здати аналізи, аби потрапити на прийом до завідуючого інституту. Він був найкращим не тільки в столиці, а й у всій країні.
Олена страждала через вади сина, які були вродженими і намагалася зробити все, аби хлопчик був здоровий. Вона старалася забезпечити сина всім необхідним. Він ходив у школу, мав друзів і кожного тижня відвідував спеціалістів.
Все йшло нормально і спокійно, але після 16-річчя Саша став виглядати гірше. Тому матір зібрала його і подалася в Київ, щоб запобігти горю.
Та от зустріла столиця їх грубо. Професор відкрито заявив, що це пуста трата грошей і нічого доброго з хлопця вже не вийде. Це все безнадійно. Він щиро здивувався, що малий досі живий і поставив на те, що йому залишився рік, не більше. А потім мовчки закрив двері перед носом матері.
Медсестра пояснила, що професор насправді хороша людина, просто не задався день. Спочатку сварка з жінкою, потім пробите колесо в машині, а тут ще й ця жінка з сином.
Його шалено дратувало, коли люди думали, що лікар може зцілювати людей. Вони роблять все можливе, але конкретний випадок не дає надій.
Галині цей день відклався у пам’яті назавжди. Її син перестав розмовляти, веселитися, їсти. Одного дня Сашко навіть відмовився приймати ліки. Він почав пропадати ночами, приходити п’яним і сваритися з матір’ю. Пояснив свою поведінку тим, що останні дні життя хоче прожити «в кайф».
Через декілька місяців такого способу життя хлопець опинився в лікарні. Матір не спала ночами і безкінечно плакала. Десятки лікарів сходилися, щоб побачити стан хлопця і щось придумати для його покращення. Декілька днів назад прийшла й нова лікарка, що тільки недавно закінчила інтернатуру. Вона швидко включилася в справу і порадила звернутися до свого дідуся, що зараз на пенсії, а колись лікував людей з такими випадками. Та попросила, щоб не розповідали, хто порадив його їм.
Сергій Іванович не відразу погодився допомогти, але побачивши очі Олени, прийняв рішення лікувати хлопця. Перш за все, він дав надію на життя, а також познайомив з людьми, що пройшли теж через таку недугу.
З того часу минуло 8 років. Олександр так і не став здоровою людиною, проте навчився бути щасливим і в такому стані. Своїх діток не було, але він зміг щиро полюбити синочка коханої дружини.
Головне – чоловік знайшов себе і усвідомив, яке цінне життя.
