Сьогодні був погожий день та, спостерігаючи за сусідськими дітлахами, я зловив себе на думці, що на моєму подвір’ї ніколи не буде чутно дитячого сміху. Всьому виною я сам та моя гординя.
Мимоволі я згадав події тридцятирічної давнини. В минулому я був столяром та працював над тим, щоб мій будинок був найкращим у селі.
У мене було все: красуня-дружина, господарство, справа, яку я дуже любив та син. Іван чомусь завжди стояв осторонь від домашніх справ. Ми з Оксаною все робили самі та були один для одного опорою.
Невдовзі будинок був готовий та я очікував, що Іван одружиться і скоро тут буде чутно дитячий сміх.
Син у нас був вдалий на вроду, от і не міг у свої тридцять років зробити остаточний вибір, бо відбою від дівчат не було. В нашому селі жінок завжди було більше ніж чоловіків, тому конкуренція серед них була висока. Кожна хотіла мати за чоловіка такого красеня та жити в нашому будинку. Іван це все прекрасно розумів та перебирав дівчатами.
Проте на кожного красеня знайдеться своя красуня. Василина, так звали дівчину, яка звела з розуму нашого сина, не звертала уваги на нього. От молодий чоловік і закохався по самі вуха як хлопчисько.
Проте була в цієї дівчини одна вада. Її батько. Ніхто не знає достеменно за що батька Василини Йосипа посадили в місце позбавлення волі. Дехто каже за грабіж, дехто каже, що він позбавив людину життя, інші вигадують різні байки.
Я сказав Івану, що такої невістки мені не потрібно, але хлопцю було байдуже до моїх слів.
Довго довелося побігати за норовливою красунею Івану. Декілька років пройшло перш ніж Василина відповіла йому взаємністю. Врешті-решт вони одружилися та Іван привів Василину до нас додому.
От тільки не радий я був мати таку невістку. Всі в селі знали про її батька Йосипа який сидів у в’язниці. Мені не потрібно плямувати свою репутацію. Донька такого покидька не пара моєму сину. Я говорив це сину не один раз, от тільки син був засліплений коханням та нікого не слухав.
Я вийшов на поріг та сказав, що Василина не переступить поріг мого дому.
Оксана хотіла мені заперечити, але я стояв на своєму та сказав сину, що не допущу, щоб така невістка оселилася під моїм дахом. Тоді я був дуже розгніваний та прогнав молодят.
Василина не витримала моїх слів та побігла геть куди очі дивилися, Іван кинувся за нею та довго не міг її відшукати.
А зранку прийшла звістка про см _еpть сина. Іван для того, щоб наздогнати Василину сів за кермо автомобіля, їхав дуже швидко. В один момент він не впорався з керуванням та автомобіль полетів з мосту в річку, Івану не вдалося врятуватися. Оксана важко захворіла після такої звістки, вона ледь трималася на ногах на похороні сина. Василина увесь час плакала, а я картав себе за те, що так повівся з ними.
Після похорону Василина поїхала з села, а Оксана пішла за сином через декілька місяців. Я залишився один зі своїм горем.
Я всі сили вклав для того, щоб зробити свій дім великим та ошатним, щоб він відповідав моєму статусу. А тепер постає питання: для кого були ці всі старання?
Зараз я вже постарів та волів би краще бавити внуків, ніж жити в порожньому великому будинку.
