Бабусю, у мене до тебе невеличке прохання, мені дуже потрібні гроші.
Багато.
Олег прийшов до неї під вечір помітно нервував: щось під кросівком чухав, нічого довкола не бачив думки свої жував. Хоча зазвичай Олег забігав до Ярини Андріївни кілька разів на тиждень. Треба магазином допоможе, сміття винесе, бувало, навіть підлогу пилососом поділить. Диван їй якось підладнав до зими точно доживе. І завжди такий спокійний, мов поліський вечір. А сьогодні аж руки тремтіли.
Ярина Андріївна взагалі подумувала: світ зараз такий, що вже й у власній тіні обережність не завадить!
Олеже, а ти скажи навіщо тобі ті гроші? І взагалі: «багато» це скільки? Ярина Андріївна мимохіть напружилася.
Олег її старший онук. Добрий, світлий хлопець. Торік школу закінчив. Працює, навчається на заочному, батьки за ним ніколи якогось лиха не помічали. Але навіщо юнакові аж так багато грошей?
Я зараз не можу пояснити, але обіцяю віддам! тільки не все одразу, частинами, Олег трохи знітився, ковтаючи слова.
Ти ж розумієш, я на одну пенсію живу… Ну кажи, скільки треба?
Сто тисяч
А ти чого до батьків не звертаєшся? Ярина Андріївна спитала для проформи відповідь уже знала на зубок. Зять у неї суворий: вважає, що син має вирішувати питання сам, по-дорослому. А мамина думка так це для нього взагалі дрібна закуска.
Вони не дадуть, Олег підтвердив її здогадку.
А що як він у щось незрозуміле втрапив? Якщо дати гроші, може зле закінчитись? А не дати хлопець потрапить у біду? Що робити?
Ярина Андріївна ще раз вдивилась у внука.
Бабусю, ти не бійся, все гаразд! Олег, здається, навіть розгублено образився. За три місяці поверну, клянусь! Ти справді мені не віриш?
Мабуть, треба допомогти. Навіть якщо не поверне має ж бути в людини хоч одна душа, якій можна довіряти! Я ж завжди щось на чорний день ховала може, сьогодні той самий день? Онук же до мене прийшов Про себе ще зарано думати живу ж! Про живих треба дбати. І близьким вірити!
Говорять, якщо позичаєш прощайся з грошима. Молодь зараз як лис хитра: що там на думці, не здогадаєшся. Але ж Олег мене ще жодного разу не підвів!
Добре, допоможу. Дам тобі ці гроші на три місяці. Але, може, хай би батьки знали?
Бабусю, я ж тебе так люблю! Завжди був чесним. Але якщо ти не зможеш спробую кредит взяти, в мене ж робота є
Ярина Андріївна наступного дня рушила до банку, зняла зі збережень сто тисяч гривень і віддала Олегові.
Олег аж розцвів, обійняв бабусю і прошепотів:
Дякую, бабусю ти для мене найдорожча. Все поверну, чесне слово!
Полетів, як із вітром говорив.
Ярина Андріївна повернулася додому, заварила собі чаю з мятою й задумалась. Скільки разів у житті виручала доброта інших і завжди знаходився хтось, хто допомагав. А нині часи такі кожен сам собі вовк Ех, нелегкі часи!
Через тиждень Олег забіг веселий такий:
Бабусю, на оце перша частина, аванс отримав! Можна я завтра прийду вже не сам?
Та приходь, обовязково! Я твій улюблений маковий пиріг спечу, усміхнулась Ярина Андріївна. Ото й цікаво, що ж він нового принесе? Хотілось пересвідчитись, що у внука все гаразд.
Олег завітав наступного вечора не один поруч тендітна дівчина:
Бабусю, познайомся це Олеся. Олеся, це моя найкраща бабуся Ярина Андріївна.
Олеся мило посміхнулась:
Добрий вечір, пані Ярино. І дякую вам дуже-дуже!
Проходьте, дуже рада. Ярина Андріївна полегшено видихнула. Дівчинка їй одразу сподобалась.
Всі разом засіли за стіл, чай пили, пиріг їли.
Бабусю, я не міг раніше сказати У Олесі мами раптом проблеми зі здоровям, допомогти нікому. А вона як справжня українка: вагалася, просила все тримати в секреті. Але зараз усе добре: маму прооперували, прогноз хороший! Олег ніжно взяв Олесю за руку. Правильно кажу?
Дякую вам, Ярино Андріївно. Я вам дуже-дуже вдячна, Олеся відвела погляд і змахнула сльозу.
Ну, Олесю, досить плакати, тепер все обійдеться, Олег підвівся, бабусю, ми вже підемо, підвезу Олесю, бо вечір.
Ідіть, дітки, гарної ночі. Нехай усе буде добре, Ярина Андріївна перехрестила їх на дорогу.
Онук виріс. Хороша людина. Добре, що я йому повірила. Тут справа не в грошах, а в тому, що стали ми ближчими.
Через два місяці Олег повернув усю суму і розповів бабусі:
Уявляєш, лікар сказав ми встигли вчасно! Якби ти не допомогла, все могло би закінчитися погано. Дякую, бабусю! Тепер я знаю, що завжди знайдеться хтось, хто підтримає у скрутну хвилину. Для тебе, бабусю, я гору зрушу!
Ярина Андріївна, як у дитинстві, погладила онука по кучерях:
Йди вже, синку. Заходь із Олесею, буду рада.
Звісно, будемо! Олег обійняв бабусю.
Ярина Андріївна зачинила за ними двері й згадала, як її бабуся казала:
Своїм треба допомагати так по-нашому! Хто до всіх лицем, того й рідні не залишать. Памятай про це, дитино!
