Говорять, життя прожити, не поле перейти. І звісно таке воно і є, непередбачуване, інколи закрутить так, що не пам’ятаєш, як потрапиш в халепу. Жила в одному селі сім’я : тато, мама, і донька Марійка. Весела донечка і працьовита, мама з татом не могли натішитися своєю єдиною дитиною, тому що більше діточок не мали.
Виховували любов і повагу до людей. Роки летіли, неначе птахи у вирій. Марійка після закінчення школи вирішила вступати до університету, успішно склала екзамени. Батьки пишалися донькою, виросла статна з довгим каштановим волоссям, красуня. Хлопці проходу не давали, але, Марійка і не дивилася в їхню сторону. Одна мрія — вчитися. Поринула в студентське життя з головою, так, що забула і про те, що, обіцяла батькам приїжджати на вихідні, допомагати по господарству. Згадувала, коли закінчувались гроші, тоді дзвонила, просила вислати, і, обіцяла, що наступного разу обов’язково приїде.
В селі Марійку більше ніхто не бачив. А батьки їздили до донечки в місто і приїжджали хмурі, невеселі, мовчазні. Не розповідали односельцям нічого, соромно. А що розповіси, що зовсім загуляла їхня єдина дочечка, Марійка. Університет не закінчила, через те, що добряче випивала, гулянки були тільки в голові та якісь сильно підозрілі чоловіки. Ступила на хитку стежку, з якої неможливо зістрибнути. З того часу Марію ні разу не було видно на порозі рідної хати.
Пройшли роки, постаріли батьки, а надія на зустріч з донькою жевріє. Так сталося, що занедужали обоє разом, а допомогти нема кому, хоча ж і виростили доньку в любові. А по сусідству жили молода сім’я: чоловік Андрій та його дружина Валентина. Попросили старенькі, щоб доглядала Валентина за ними, а у подяку вони відпишуть в спадок свій будинок на них. Порадились молодята, про те, що живуть вони по сусідству, тому і двір можна буде розширити, буде де тримати господарство, ось так і погодились.
Зажили в мирі та злагоді. Валентина ходила до дідуся з бабусею, доглядала, приносила їсти, ніколи не ділила за чиї кошти куплено продукти, адже знала, що спадок дістанеться їм. Аж тут сталося горе — помер дідусь. Поховали його сусіди з усіма почестями. Та не пройшло і сорока днів, як померла і бабуся.
Ось пішов Андрій оформити спадок, щоб загородити два будинки одним парканом, але в сільській раді повідомили, що вони до спадку не мають ніякого відношення. Чоловік з переляку не зміг і слова мовити. Так і пішов звідтіля. Так виявилося, що спадок належить доньці Марійці.
А Марійка тут, як тут. Як тільки дізналася, що померли її батьки, то на першому ж автобусі приїхала забирати свій спадок. Не впізнати в жінці, яка з’явилась по спадок, ту красуню, яка була раніше. Сива, стара, згорблена, беззуба, одіта невразливо. Вона не дивилась в сторону Андрія і Валентини, не подякувала, що доглянули її батьків, поховали по людські. За місяць проживання Марії в батьківській хаті, не залишилось нічого, що можна продати або пропити.
А як же сусіди? Звертались Андрій і Валентина до юриста, але нічого не добились. Ось сидять зараз і гадають, як можна виправити цю ситуацію.
