Я була на останніх місяцях вагітності, коли до нас у гості приїхав брат чоловіка. Він всім розповідав, що дуже за нами скучив, тому хоче провести з нами не один день. Мені це відразу не сподобалось, а коли «родинні вихідні» закінчилися, а брат залишався у нас, то я вже не знала, що думати та робити…
– Чуєш, ти це… прокидайся. Я голодний, мені б зараз щось з’їсти... – збудив мене брат чоловіка.
– Ти ж не знаєш, де кухня та продукти, то приготуй собі, чого хочеш – відповіла я, роздратованим голосом, бо хотіла спати, після ночі проведеної поруч з дитячою колискою.
– Та я сам все тільки зіпсую. Кухня, то не моє. Мама казала, що у братовому домі ти цим займаєшся.
– Можеш собі просто у тарілку насипати вчорашнє та розігріти у мікрохвильові. Все, твій сніданок готовий – відповіла я ще роздратованіше.
Не минуло й пів години, як він знову взявся за своє.
– Ну, прокидайся ж, я кави хочу випити.
– Поясни мені: тобі майже 20 років, ти не можеш собі кави зробити? У тебе що руки не з того місця виросли?
– Але мама казала, що ти тут господарка і…
– Так ось. Я тут господарка, а ти гість, тому не командуй мною й не порушуй мій особистий простір. А каву сам собі можеш приготувати – відповіла я і моя злість була уже на межі, тому що ці дві спроби розбудити його відбувалися без стуку та жодного прохання. А раптом я доньку годувала б, чи просто у трусах по кімнаті ходила.
Його не зупинили мої слова й він продовжив кричати. Цього разу вже й донька прокинулась.
-Мені потрібна зарядка до телефона! Терміново! – з криком вбіг у кімнату він. Цього разу я таки кінцево прокинулась, бо й донька почала кричати. Виставила його за двері з зарядкою.
Не пройшло й декількох хвилин, як мені зателефонувала теща.
– Та що ти собі там думаєш? У тебе гість вдома, а ти спати зібралась до самого обіду? Що не можеш сніданок приготувати?
– Ірино Олексіївно, якщо ви раптом забули, то вашому синові уже 20 років і він має руки та ноги, щоб піти й самостійно приготувати собі сніданок та каву. А я недавно народила і тепер кожну ніч проводжу з дитиною, тому так, зранку мені потрібно поспати. До побачення! – я не могла повірити у таке нахабство тещі та її сина. Невже у світі дійсно існують люди, що самі собі кави не можуть приготувати?
Коли дитя знову заснуло, я пішла на кухню, щоб приготувати безрукому та собі щось на сніданок. Я тихенько увійшла на кухню й буда вкрай здивованому тому «смітнику», у який вона перетворилась за один ранок. Хлопець мене ще не помітив й продовжив розмовляти телефоном.
– Та ти не хвилюйся, сьогоднішню ніч у мене проведемо й класно буде….. Але я тебе попереджую, що тут дитина мила кричить, то ти з собою візьми вушні затички, щоб виспатися нормально…
– Доброго ранку, брате! – сказала я, а хлопець підскочив, мов на бомбі сидів, й почав говорити, що я надто тихо ходжу й лякаю його.
– Я хочу закрити цю тему просто зараз. Телефонуй своїй матері й кажи, що ти або повертаєшся додому, або нехай вона тобі шукає нове житло.
– Та чого ти? Не злися, я ненавмисно тут такий безлад зробив.
– Я не хочу більше про це розмовляти, телефонуй своїй мамі.
Ввечері повернувся чоловік з роботи й прямо з порогу влаштував мені скандал, що я така безсердечна та безсовісна, що захотіла його брата на вулицю вигнати. Потім він повідомив мені, що до нас їде теща, щоб «розібратися» зі мною, як я посміла з її сином так вчинити.
– Ох, а тепер я хотіла б, що ти послухав мене. По-перше, я тільки недавно народила й весь мій вільний час займає дитина та догляд за нею. По-друге, твій брат доросла людина, тому я не повинна йому прислуговувати. По-третє, у мене буди важкі кесареві пологи, тому мені ходити важко, а ти хочеш, щоб я бігала навколо дорослого хлопця!
Через декілька хвилин у будинок увірвалась теща. Вона довго кричала й намагалась поставити мене на місце. Свого меншого сина таки забрала й сказала. Що вони більше сюди «ні ногою».
От мені цікаво, чи розумні ті матері, що відправляють своїх дітей на «гостини» до жінок після важких пологів й надіються, що за ними хтось прислуговуватиме?
