Прокинувшись у глибині ночі, Зоряна відчула гірку пустоту поряд із собою. Розгублена, вона простягнула руку, шукаючи звичне тепло свого чоловіка, Володимира.
Але сон не повертався, а чоловік, здавалося, не планував повернутися до ліжка ще хоча б п’ятнадцять хвилин. Серце Зоряни затремтіло від тривоги, і вона сіла, вдивляючись у темряву квартири на Подолі. Що, якби щось трапилося? Може, йому стало погано?
Вона намагалася вгамувати паніку, уявляючи, що Володимир просто прокинувся від нічних роздумів і зайнявся якимось ділом. Проте тривога не відступала.
Не бажаючи марно мучитися, Зоряна обережно підвелася, тихо відчинила двері спальні і, майже на підрізах, попрямувала до кухні. На кілька кроків вона застигла, не здогадавшись, що чекає.
З кухонного підвіконня долинув голос чоловіка. Він говорив по телефону, динамік був досить гучний, щоб Зоряна розчувала кожне слово співрозмовниці.
— Так, кохана, я вже забронював квитки до Грузії, — прозвучав голос Володимира, сповнений передчуття. — Ми проведемо незабутні дні разом. Ніхто й не підозріє.
Зоряна відчула, як земля виривається з-під її ніг. Світ розвалився в одну мить. Кожне слово вдарило її, наче гострий клинок.
Столько років разом, стільки планів, радощів і горя, які вони ділили пліч-о-пліч. Як міг він так вчинити?
Зоряна повернулася до спальні. Лежачи в темряві, вона відчувала, як сльози стікають по щоках. Серце розривалося від болю, а в душі назрів гнів, образа й гірка розчарування.
Нарешті, з новою рішучістю, вона встала, підбігла до шафи і почала складати речі Володимира в чемодан.
Коли Володимир ввійшов у спальню, він побачив її з валізою і, розгубившись, спитав:
— Що сталося?
Зоряна підняла на нього очі, сповнені холодної твердості.
— Я зібрала твій чемодан, — промовила вона спокійно. — Щоб ти взяв його з собою в Грузію.
— Про що ти говориш? — нервово посміхнувся Володимир.
— Не грайся, Володимире. Я чула твій телефонний розмову на кухні.
Володимир помітно занервував, його руки затремтіли. Він хотів щось сказати, та Зоряна його перебила.
— Решту речей сам збирай. А зараз береш чемодан і їхдеш до готелю чи куди завгодно. Після «відпустки» твоєї я більше не хочу тебе бачити.
Тієї ночі життя Зоряни кардинально змінилося.
Коли Володимир вийшов, вона знову лягла на ліжко, знаючи, що більше не засне. Однак одна думка не залишала її: тепер усе буде по‑іншому. Не буде оман, не буде болю від зради. Вона нарешті вільна.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Зоряна? Чи, можливо, варто було мовчати? Поділіться своїми думками в коментарях!
💬 Друзі, якщо хочете читати ще більше наших історій – залишайте коментарі та лайкайте. Це надихає нас писати далі!
