Коли я була маленькою, улюбленим заняттям було допомагати матусі по господарству. На противагу мені, брат ніколи не думав про допомогу комусь. В голові були лише власні захоплення та ігри.
Коли на село опустилася ніч, тато прийшов з роботи, а ми з мамою накривали на стіл. Розмова за столом не починалися. Всі лише завзято наминали суп. Поки мама не порушила тишу і не запитала, чи тато збиратиметься знову іти кудись. На що батько сухо відповів, що піде.
– І для чого воно тобі потрібно? Уже літа немолоді, варто було б припинити ці походи.
Дивним для мене було, що тато пропадає лише двічі на тиждень і приходить зовсім не втомлений, а сяючий і натхненний. Та і йшов він лише на дві-три годинки.
Коли я запитала у матері, куди ходить батько, вона твердо відповіла:
– Куди, куди! Ходить до різних жінок, а потім щасливий літає по хаті, пісеньки співає.
Розмова швидко і різко припинилася, як і сімейна вечеря, а батько традиційно убрався в гарні штани, сорочку і зник в дверній рамі.
– Ну, а якщо говорити по правді, куди він пішов?
– Та, тобі ж не два рочки. Ото піди і поглянь, хто куди ходить.
За секунду я стояла перед шафою і міняла одяг на тепліший. В таких випадках я довго не думаю. Тож за декілька хвилин мені уже вдалося наздогнати знайому тінь. Напрямок був в сторону великої будівлі. Раніше мені не доводилося бути тут. За мить тато поправив волосся і відкрив одну із дверей в тому приміщенні. Зустріла його гарно вбрана жінка на високих підборах.
Так хотілося дізнатися більше, ось в якусь миті я усвідомила, що зовсім не ховаюся за рогом, а стою майже по середині коридору.
Жінка спочатку пропустила батька, а через декілька секунд помітила мене і ласкаво запропонувала теж зайти. Не довго роздумуючи, я погодилася. В очі засвітило світло софітів. Зал був величезний і з великою кількістю місць для сидіння.
На сцені сидів мій татко. Там виступали люди, кожен відігравав свою роль, а згодом мій батько почав голосно і красиво співати. Цей голос пробирав мене до мурах. То був театр і такого повороту я не очікувала.
Саме це тривала репетиція. Актори щиро захоплювалися талантом співака. В грудях заграла гордість. Так, це він, мій найкращий і найталановитіший батько!
Він скоро помітив мене у глядацькому залі і я б не сказала, що був сильно здивований. А за кілька хвилин ми вже разом крокували додому. По дорозі мені навіть купили шоколадку.
Тепер я розумію, чому матір переживає за тата. Лише в тому залі театру він почувається по-справжньому щасливим. Не дивно, що кожна репетиція змушує його посміхатися і співати цілий день.
