То не я, це не моє, я не хотів, мене змycили. Я нічого не знаю. Відпустіть мене!

Одного разу мені довелося їхати в поїзді через кордон. Їхала в Росію провідати рідну сестру. Вона старша від мене на вісімнадцять років. А коли стали кордони, сестра перестала їздити на батьківщину. Наразі провідую її я. Ще на вокзалі помітила чоловіка, який нервово ходив назад, вперед. Потім сяде, хвилину посидить, і знову ходить. Щось у його нервовій постаті притягувало погляд. Тому що не одна я за ним спостерігала.

Невдовзі до нього підійшов чоловік старший по віку. Вони довго розмовляли, сперечалися. Нарешті той чоловік пішов, а цей нервовий продовжував нервуватися. Та потім об’явили прибуття потяга, і я, як і всі пасажири, швиденько пішла до свого вагону. Про того нервового взагалі не згадувала. Коли розташувалися нарешті на своїх місцях, розстелила постіль, в надії відпочити. Адже потім мені ще їхати з пересадками.

Сиділа. Дивилася в телефоні цікаві мені сайти, коли мимо нас пройшов той нервовий чоловік. Я зацікавлено спостерігала. Де його місце. Він розташувався через два купе від нас. Вагон плацкартний, тому всіх видно. Більше він не ходив, і я про нього не згадувала. Продивлялася далі цікаве для мене. Не вчулася, як заснула. Проснулася від голосу провідниці.
– Перевірка паспортів, просинаймося. – Гукала вона по всьому вагону.

Ми підіймалися, діставали паспорти, чекали, поки зайдуть митники. Перевірка проходила повільно. Ось уже перевірили в нас паспорти, поглянули на речі. Пішли до наступного купе, потім далі. Я сиділа з краю і мені видно як заходять і переходять до іншого купе. Вже дійшли до того нервового чоловіка. І тут почалося. Спочатку тихо, потім голос:
– То не я, це не моє, я не хотів, мене змусили. Я нічого не знаю. Відпустіть мене!

Щось упало і мимо нас біжить той нервовий чоловік. Назустріч йому йде митник, позаду також приблизився. Чоловіку скрутили руки й повели з вагона. Пізніше зайшов інший митник із собакою. Всім рекомендували сидіти на своїх місцях і не виходити. Довго вони водили собаку по всьому вагону. Як пізніше виявилося, при собі чоловік не мав нічого. Пакетики з наpk _oтиками сховав у туалеті. Де там можна сховати, не розумію, та і не покаже ніхто.

Але собака знайшла. А чоловік видав себе своєю нервозною поведінкою, що і зацікавило митників. Та як же не помітять, коли навіть я, проста людина і то спостерігала за тим чоловіком. А люди, які навчені бачити, якщо людина щось приховує, відразу розкусили того нервового чоловіка.

Оцініть статтю
Дюшес
То не я, це не моє, я не хотів, мене змycили. Я нічого не знаю. Відпустіть мене!