Дмитро і Яна останнім часом сварилися все більше. Вже не було тих ніжних відносин, від яких ставало радісно на душі. Одружені вони три роки. Дітей не мають. Яна говорить, що пожити для себе потрібно. А як для себе, коли взаєморозуміння вже не має.
Одного разу прийшли до Дмитра з другом. Яна дома, відпочивала. Слово, за слово, знову сваряться. Друг хотів примирити їх, почав заспокоювати Дмитра, але той зопалу крикнув, забери її собі, коли захищаєш, і вискочив на вулицю. Ходив вулицями, хотів заспокоїтися, зайшов у кафе, посидів. Додому повертався пізно увечері. Зрозумів, що сам винен у сьогоднішній сварці, тому зайшов тихенько у квартиру, зняв взуття, пішов на кухню перекусити.
Потім, щоб не розбудити дружину, тихенько ліг поруч, і заснув. Проснувся від того, що хропе поруч хтось. Мимоволі подумав, дружина спить тихо, мабуть, здалось. Хропіння повторилося знову. Дмитро включив настільну лампу, і обімлів. Посередині ліжка спала дружина, а по ту сторону, його друг. Виходить спали втрьох.
Він зіскочив із ліжка, схопив друга за ногу, і поволік з кімнати. Яна плакала, просила відпустити чоловіка. Крики стояли ще довго. На прохання дружини пояснити, я не слухав. Говорив, щоб через годину їх обох не було в моїй квартирі. Зі сльозами Яна говорила, що я ж сказав, щоб друг забрав мене собі, він мене заспокоював, і ми заснули. Нічого того не було, про що ти подумав.
До ранку їх не було в моїй квартирі. Ось так подарував дружину своєму другу.
