Так долі судилося
Олеся поспішала додому. Під талим снігом ховалися остороньки криги, ноги ковзалися, що ускладнювало її шлях. На дорозі стояли калюжі. Машини, що мчали повз, обливали зазеваних перехожих брудною водою. Олеся трималася подалі від краю тротуару.
Дійшовши додому, спина змокла, а ноги гуділи від втоми, та ще й промокли наскрізь. Давно пора було купити нові чоботи.
У передпокої Олеся безсило опустилася на пуф. Зняла взуття й пошевелила пальцями у мокрих колготках. Їй підкотилося під горло, і вона подумала, що добре б зараз випити міцного чаю з лимоном, щоб не захворіти. Не встигла поставити чоботи біля батареї, як почувся стук у стіну. Так мати кликала її — лупила ложкою об стіну. Олеся зітхнула й пішла до маминої кімнати.
— Що, мамо?
Мати щось буркнула у відповідь.
— Я була на роботі. — Олеся підійшла до ліжка, поправила зсунуту ковдру. Від неї пахнуло сечею. «Підгузник переповнений», — зрозуміла вона.
Вона дістала новий із пачки біля ліжка й відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, Олеся змінила підгузник. Увесь цей час мати бурчала. Говорити вона не могла.
— От і все. Зараз приготую вечерю й годі тебе. — Олеся підняла з підлоги важкий підгузник і вийшла з кімнати, ігноруючи мамине бурчання. Вона звикла не нарікати й не ображатися. Це не допоможе й нічого не змінить, тільки собі гірше зробить. Посиділа б хвилину, відпочила, але такої розкоші Олеся собі дозволити не могла. Мати постійно стукала, кликала її.
Колись у них була звичайна сім’я. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми й чекала на нього. Але одного дня все розвалилося. Олеся закінчила десятий клас, а її брат Остап здав сесію на третьому курсі, коли батько помер.
Мати одного із абітурієнтів намагалася дати йому хабаря, щоб полегшити вступ сина на бюджет. Батько очолював приймальну комісію. Він був принциповим і чесним, ніколи не користувався службовим становищем.
Розлючена жінка вирішила помститися й написала на нього донос. Почалося розслідування. Серце батька не витримало — він помер від інфаркту по дорозі до лікарні.
Мати не змогла пережити його смерть і помалу втрачала глузд. Вона не помічала Олесю з Остапом, годинами сиділа на дивані й дивилася в одну точку. Потім раптом кидалася на кухню й починала готувати вечерю. Вона так і не прийняла смерті чоловіка, щодня чекала його з роботи.
Раніше до них двічі на тиждень приходила молода жінка Марія, прибирала, ходила на ринок. Мати не визнавала м’ясо чи овочі з магазину. Після смерті батька довелося її розрахувати. Окрім нього, у сім’ї ніхто не працював. Тепер усім займалася Олеся. Тому мати й сприймала її як домробітницю. Олеся втомилася пояснювати, що вона її донька. Мати наполегливо називала її Марією й віддавала накази.
Заощадження швидко закінчилися, та й було їх небагато. Мати не вміла економити, купувала собі сукні й прикраси. Вона була гарною жінкою, батько ні в чому їй не відмовляв.
Колись до них часто приходили в гості колеги батька. І дотепер мати змушувала Олесю накривати святковий стіл і наряджалася сама, наче чекаючи гостей. Потім забувала про це й лаяла Олесю за надлишок їжі. Відпочивала Олеся лише у школі. Та й це довелося кинути.
Першим заговорив Остап, що Олеся має йти працювати. Якщо він кинете університет, його відразу заберуть до армії — тоді буде ще гірше. А так він закінчить навчання, знайде роботу й допомагатиме сім’ї.
На той момент це здавалося єдиним виходом. Олеся кинула школу й пішла працювати. Колись вона закінчила музичну школу, мала надії. Завідувачка дитячого садка взяла її на роботу. Для проведення свят у садочку освіти Олесі вистачало. Та й на невелику зарплату бажаючих було небагато.
Олеся могла вдень забігати додому, провідати матір, поки у дітей був тихий час. Це компенсувало малу зарплату, більшу частину якої йшло на оренду квартири й ліки для матері.
Після закінчення університету Остап поїхав працювати до Києва. З обіцянки допомагати сестрі й матері він швидко забув. На прохання дати грошей на сидОлеся слухала бурмотіння дощу за вікном і вперше відчула, що тепер її життя належить тільки їй.
