Коли Джека привезли до собачого притулку, він був дуже засмучений та нещасний. Ті люди, які привезли собачку сказали, що знайшли його прямо посеред вулиці. Вони одразу зрозуміли, що це не вуличний пес. Скоріше всього він загубив своїх господарів й блукав вулицями в надії знайти їх.
А добровольцями, які радісно прийняли песика, виявилися працівники притулку в Аргентині. Вони його повністю обстежили, зробили щеплення та привели в гарний стан. Але Джек все одно був засмучений, сидів постійно у куточку в дальній кімнаті та не виходив звідти. Працівники притулку йому туди навіть їсти носили, бо з усіма навідріз відмовлявся їсти.
Просидів бідолаха в тому притулку цілих два роки. Ніхто не хотів його забирати. Люди приходили за маленькими грайливими щенятами. А на нього не звертали уваги. Тому працівники занепокоїлись цим та захотіли знайти будинок Джеку. Вони вирішили сфотографувати собаку та виставити фотографію на сайт в надії, що хтось забере песика, або знайдеться його минулий хазяїн. Насправді Джека було дуже важно сфотографувати. Він постійно опускав голову вниз чи відвертався.
Та як тільки працівники виставили фотографію, через хвилину зателефонувала жіночка. Вона сказала, що Джек — це собака її сина, яку він протягом вже двох років шукає. Працівники притулку потім зв’язалися з можливим господарем собаки та домовилися про зустріч, щоб бути впевненим, що Джек — це справді той пес, якого він шукає.
Наступного дня чоловік вже був у притулку. Джека привели в ту кімнату, де сидів його хазяїн. Собака дуже засоромилася, навіть заховалася за ногу працівника. Але пізніше, принюхавшись, собачка підбіг до чоловіка, почав його облизувати та скакати кругом від радості. Працівники притулку були дуже раді, що нарешті у Джека знову є сім’я, його рідна сім’я. Адже вони такого щасливого пса ні разу не побачили за два роки.
